read-books.club » Бойовики » Останній дон 📚 - Українською

Читати книгу - "Останній дон"

304
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Останній дон" автора Маріо Пьюзо. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 82 83 84 ... 153
Перейти на сторінку:
Поллард. Він трошки помовчав, потім додав: — Стережіться Джіма Лоузі, він не спускає ока зі Сканнета. Чули про Лоузі?

— Колись із ним зустрічався,— сказав Кросс. — Хочу, щоб ви зробили ще одну справу. Дайте мені на пару годин ваше посвідчення працівника «Тихоокеанської Безпеки». Вам повернуть його вчасно, і ви встигнете на опівнічний рейс до Лос-Анджелеса.

Поллард занепокоївся.

— Для вас, Кроссе, я зроблю будь-що, ви про це знаєте, але будьте обачні, тут справа надто делікатна. Мені пощастило там збудувати дуже добре життя, і я не хочу одним махом усе зруйнувати. Знаю, що всім завдячую «родині» Клерікуціо, цього я ніколи не забуваю. Саме за це і мені віддячують. Але робота моя вельми складна.

Кросс підбадьорливо усміхнувся.

— Для нас ви надто велика цінність. Ще одна річ: якщо Сканнет зателефонує, щоб перевірити, чи з ним розмовляють люди з вашої служби, то ви просто підтвердіть.

На таке Поллард знітився. Справа оберталася справжніми неприємностями.

— Мене цікавить,— вів далі Кросс,— що ви можете про нього сказати. — Побачивши, що Поллард вагається, Кросс додав: — Я дещо для вас зроблю. Згодом.

На якусь мить Поллард задумався.

— Сканнет не обминає нагоди будь-де похвалитися, що знає велику таємницю і що Атена готова на все, щоб про цю таємницю ніхто не довідався. Тому, мовляв, вона й відмовилась позивати його. Жахливу таємницю. Сканнет нею тішиться. Кроссе, я не знаю, як і чому ви до цього причетні, та, мабуть, володіючи цією таємницею, ви зможете свою проблему вирішити.

Вперше Кросс поглянув без маски люб'язності, і Поллард раптом збагнув, звідки у Кросса його репутація. Холодний погляд зважував, а рішенням могла бути смерть. Кросс сказав:

— Ви знаєте, чому я зацікавлений. Бенц, напевне, все розповів. Вас він найняв заради ширми для мене. Ну а тепер, вам, чи там студії, щось відомо про цю велику таємницю?

— Ні,— відповів Поллард. — Ніхто нічого не знає, Кроссе, для вас я стараюся, як можу, ви самі бачите.

— Бачу,— несподівано лагідно сказав Кросс. — Дозвольте, я трошки полегшу для вас ситуацію. Студії не терпиться знати, яким саме чином я збираюся повернути Атену Аквітан до роботи. Скажу вам. Я збираюся пообіцяти їй половину прибутку від фільму. Як на мене, можете це їм передати. Підвищите свій авторитет і, можливо, навіть отримаєте від них преміальні. — Кросс сягнув у стіл, витяг звідти круглий шкіряний мішечок і вклав його Поллардові в руку. — Чорні фішки на п'ять тисяч,— пояснив він. — Коли я запрошую вас сюди в справах, то завжди переживаю, що ви програєте в казино гроші.

Переживати йому було не варт. У касовій клітці казино Ендрю завжди обмінював фішки на готівку.

Леонард Соша саме готувався до праці в кабінеті з броньованими дверима в «Ксанаду», коли йому принесли Поллардове посвідчення. На своєму власному устаткуванні він ретельно підробив чотири комплекти посвідчень у спеціальних відкидних касетах. Поллардової перевірки вони б не витримали, та цього й не вимагалось. Вони не мали навіть потрапити Поллардові на очі. Коли Соша упорався через кілька годин з роботою, двоє чоловіків відвезли його в мисливську хатину в Сьєрра-Неваді, розмістили в бунгало глибше до лісу.

Того післяполудня з ґанку бунгало він бачив, ж повз житло пробігли олень і ведмідь. Вночі приводив до ладу своє причандалля і чекав. Ні де він, ні що має робити — не знав і знати не хотів. Свої сто тисяч отримував, а тепер чувся вільною людиною на свіжому повітрі. Час бавив, малюючи ведмедя і оленя на сотні аркушів паперу, а потім ці малюнки тасував і перемішував, домагаючись створити враження, що олень женеться за ведмедем.

Дію Вацці вшановували зовсім по-іншому. Кросс обняв його, почастував вечерею в своєму номері. За роки перебування Вацці в Америці Кросс багато разів був його оперативним командиром. Вацці, попри власний сильний характер, не робив спроб брати командування на себе, і Кросс у свою чергу ставився до нього з повагою, якою вшановував рівну собі людину.

За ці роки Кросс часто наїжджав у мисливську хатину перепочити на вихідні, і вони удвох ходили на полювання. Вацці розповідав про різні історії та прикрощі на Сицилії, порівнював тамтешнє життя з життям у Америці. Кросс відповідав тим, що запрошував Вацці разом із сім'єю у Веґас, надавав режим безкоштовного обслуговування плюс кредит у розмірі п'яти тисяч у казино, про повернення кредиту Дії ніколи не нагадували.

За вечерею розмова носила загальний характер. Найстарший Ліїн син захищав диплом у Каліфорнійському університеті і нічого не знав про таємне життя свого батька. Вацці дуже цим переймався.

— Інколи у мене таке враження,— поділився він,— що син зовсім не моєї крові. Вірить у все, що чує від своїх професорів. Вірить, що жінки рівні з чоловіками, вірить, що селянам слід давати землю безплатно. В університеті вступив у команду плавців. За все своє життя на Сицилії, а Сицилія — острів, я ніколи не бачив, щоб сицилієць плавав.

— Хіба що коли рибалки викинуть його з човна,— сміючись сказав Кросс.

— І навіть тоді. Всі викинуті тонули.

Повечерявши, перейшли до справи. Веґаська кухня ніколи не викликала у Вацці захоплення, але він любив бренді та гаванські сигари. Раз на рік на Різдво Кросс завжди посилав йому ящик бренді й коробку тонких гаванських сигар.

— У мене є для вас дуже складна робота,— почав Кросс. — Дещо таке, що слід робити дуже розумно.

— Всяка робота складна,— сказав Вацці.

— Робити доведеться в мисливській хатині,— сказав Кросс. — Туди ми привеземо одну людину. Я хочу, щоб вона написала кілька листів, хочу отримати від неї деяку інформацію. — Кросс зробив паузу, щоб усміхнутися на заперечливий жест Вацці. Вацці часто іронічно коментував американські фільми, де герой або ж злочинець відмовлявся давати інформацію. «У мене вони б заговорили і по-китайськи»,— любив повторювати Вацці.

— Вся складність у тому,— пояснив Кросс,— що на його тілі не має бути ні сліду, а в ньому самому — жодних наркотиків. До того ж ця особа відзначається дуже непоступливим характером.

— Поцілунками лише жінки вміють змусити чоловіка заговорити,— добродушно сказав Вацці, смакуючи сигару. — Виглядає на те, наче ви особисто збираєтеся брати участь у цій справі.

— Іншого виходу не бачу,— признався Кросс. — Працюватимуть люди з вашої команди, але спочатку на території хатини не має бути ні жінок, ні дітей.

Вацці зробив

1 ... 82 83 84 ... 153
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній дон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній дон"