Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"

 До цього моменту я сприймала кулон як знаряддя, яке може «звільнити» Даріуса, та жодного разу мене не навідувала думка, що мій талісман можна використати проти самої пастки. І це цілком логічно, зважаючи на те, що Даріус тісно пов'язаний із картиною. Мене запевнили, що її неможливо знищити, та чи так це насправді? Можливо, увесь цей час рішення наших проблем бовталось на моїй шиї, прямо в мене під носом, а я вперто цього не помічала. Звісно, я не можу бути в цьому впевненою, та все ж це усвідомлення дарує надію, хоч і крихітну.

— Твоя самовпевненість й жадібність зрештою тебе погубить, Лейне, — вириває мене із думок голос Керана. — Ти міг спокійно відправити нас назад до пастки, та тобі захотілось ще більше, ти забажав, усім своїм чорним серцем Ніку. І навіть її ти міг отримати, якби не припустився фатальної помилки, спровокованої твоїм гострим бажанням похизуватись перед нами своєю перевагою й знанням нашої сімейної історії.

Керан ступає крок в бік Лейна, на що той непомітно робить два назад й ховається в тіні.

— Просвіти мене, бо зараз саме ти схожий на блазня зі своїми жалюгідними спробами продемонструвати свою хоробрість, яка межує із дурістю, зважаючи на те, що проти мене у тебе жодних шансів.

 Керан кидає погляди на своїх братів і спочатку я не загострюю на цьому своєї уваги, поки не помічаю, як Марак з Ленхартом щось дістають із кишень своїх джинсів. Лейн надто зайнятий доведенням своєї значущості, щоб побачити це. Вони повільно кладуть якісь камінці по обидва боки від нього. Це не залишається й поза увагою Даріуса, та він не втручається, тільки пильно за всім спостерігає й вичікує слушного моменту.

 Демонстративно Керан витягує аналогічний камінець із кишені своєї чорної сорочки, вертячи ним перед собою й спокійно кладе його перед Лейном, утворюючи таким чином трикутник з ним всередині.

— І ти думаєш, що мене це зупинить? — тільки тепер помітивши ще два інших камінці, вишкірюється, намагаючись висміяти дії братів.

— Не зупинить, але мені вистачить часу, щоб повернути своє.

 Лейн робить ще крок назад, та натикається на невидиму стіну, яка сковує наступні його рухи. Не схоже, щоб це його налякало більше, ніж наступні слова Керана, котрий продовжує поволі скорочувати дистанцію між ними, наче хижак перед нападом:

— Ти жодного разу не дозволив торкнутись до тебе, навіть відмовився потиснути руку в знак укладення угоди після того, як я намалював картину, слідуючи твоїм вказівкам. Спочатку я не придав цьому значення, та тепер ця крихітна деталь мене насторожила й змусила все проаналізувати ще раз. Тепер я знаю для чого тобі полотно, для чого тобі всі ми.