Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"

 Лейн щойно відповів на головне запитання, яке не давало мені спокою останні декілька днів: Чим я привернула його увагу? І як виявилось справа тут зовсім не в тому, що я побувала у його пастці-картині. Мені важко описати те, що я зараз відчуваю простими словами. Перша думка, що він блефує, але для чого це йому? І чому ніхто цього не відчув до нього? Чи все-таки я помиляюсь і це те, про що хотів розповісти Даріус? Я переводжу на нього свій погляд й моє припущення тільки підтверджується. Для нього вся ця історія, наче на повторі, тільки тепер на місці вагітної від його ворога сестри — я. З нас усіх тільки він не вражений цією новиною, наче знав це ще до того, як вона пролунала із вуст Лейна.

— Ось чому ти нею зацікавився — замислено промимрив Ленхарт, проаналізувавши у своїй голові інформацію.

— Вона пов’язана із вами усіма більше, ніж ви могли тільки подумати. Тобі ж ще, мабуть, не розповіли найцікавішого — інтригує ще більше, витримуючи недовгу, але до біса напружену паузу.

 Ленхарт помітно нервує в очікуванні цієї правди, наче відчуває, що зараз відкриється те, що раз і назавжди змінить його життя. Зовні він здається доволі спокійним, та я впевнена, що це тільки маска, щоб не виказати перед ворогом справжніх емоцій. Та сумніваюсь, що він й надалі зможе тримати емоції при собі, адже не важко здогадатись, що далі розмова піде про Лею і їхнє з Ленхартом дитя, яке від нього приховали.

— Твоя Лея також була вагітною, коли її розлучили з тобою, — продовжує Лейн, не приховуючи вдоволення від можливості саме йому озвучити таємницю, яку скільки років зберігав Даріус.

— Ти блефуєш. Ти що свічку тримав? — обурюється Ленхарт. — Звідки тобі про це знати?  

— Це ще не все. Найкумедніше у всій цій історії, що доля вирішила буцімто тобі замало дізнатись, що ти міг бути щасливим чоловіком й татечком, якби не маніакальна цілеспрямованість твого недруга у спробі розірвати ваші з Леєю стосунки, — переводить свій погляд на Даріуса. — Тому додала до історії вашого протистояння дрібку неприємної несподіванки в обличчі цієї милої дівчини — вказує на мене.

— До чого тут Ніка? — його увага падає на мене.

— Хороше запитання, — хижа посмішка знову оселилась на обличчі Лейна. — Ніка — прямий нащадок вашої дитини, тобто вона однаково споріднена як з тобою, так і з твоїм ворогом.Щоправда, а минуло чимало років, її кров змішалась і в ній вже важко відчути приналежність до твого роду. Та в цьому питанні Даріус виявився кмітливішим за тебе і про все здогадався сам.

— І ти хочеш, щоб я просто повірив тобі на слово? Чи не занадто самовпевнено?

— Навіщо ці вистави? Ти відчуваєш, що я говорю правду, та й серед нас той, хто може підтвердити кожне моє слово. Чи не так, Даріусе?

— Йди до біса! — шипить той у відповідь.

 Ленхарт переводить на нього свій повний люті погляд, стискаючи руки в кулаки й в лічені секунди з'являється поряд, спрямовуючи увесь свій гнів, який вирує всередині проти причини усіх своїх нещасть. Схоже саме цього й добивався Лейн. Марак намагається відтягнути брата, та марно. Повбивати один одного у них не вийде, та це допомагає трохи відвернути увагу від нас із Кераном.

 За цей час я намагаюсь допомогти йому зібратись із силами після спроб Лейна нас зупинити. Новина про те, що він може стати батьком все змінює. Я впевнена на всі сто процентів, що тепер він так просто не здасться й не дозволить Лейну відібрати це у нього. Йому не потрібно говорити, щоб я це зрозуміла. На мене ще ніхто ніколи не дивився з такою ніжністю й щирим бажанням захистити за будь-яку ціну. Я ніколи не відчувала себе настільки цінною для іншої людини.  

— Я не дозволю тебе скривдити. Ти йому не дістанешся, — шепоче Керан і я вірю кожному його слову.

— Я знаю.

— Тепер в тобі частинка мене, тому я завжди залишатимусь з тобою, навіть якщо фізично це неможливо.

 Він підводиться й допомагає стати на ноги й мені. Щось у його поведінці змінилось. Він, наче зрозумів для себе якусь важливу деталь, якої не помічав спочатку, або ж твердо вирішив йти до кінця, захищаючи найдорожче за будь-яку ціну.

 — Я слідкував за вашою до біса захопливою історією. Невже досі не зрозуміли, що саме я підвів вас до результату, який ми маємо. Мені потрібні були жертви для втілення моїх планів у життя. Варто зауважити, що це було навіть легше, ніж я очікував, а тепер час повернути на свої місця всі мої батарейки, включаючи нову, — зухвало підморгує мені Лейн, коли йому набридає слідкувати за виясненням стосунків між Ленхартом й Даріусом.

 Наче на підтвердження його слів на одній зі стін кімнати з’являється злощасна картина, від одного лише погляду на яку моє серце знову намагається вирватись із грудей. Тепер на ній не відображається ані портрет, ані зимовий пейзаж, який приховував в’язня всередині. Зараз це просто зображення порожньої кімнати, в якій мені довелось провести понад тиждень і від якої в мене досі мурашки на шкірі. Навіть уявити важко, що там можна провести вічність. Здається, що порожнеча кімнати зображеної на картині, повільно висмоктує із тебе душу, намагаючись оселити цю порожнечу ще й всередині того, хто оселився в ній. Мене досі не покидає відчуття, що частинка моєї душі залишилась там навічно і це достобіса лякає.

 Те саме я помічаю й за Даріусом, котрий відбиває чергову атаку Ленхарта й ціпеніє, помічаючи картину. Він переводить свій нажаханий погляд на мене й на кулон на моїй шиї. Усвідомлює, що я не зроблю те, про що він мене просив, та замість гніву в його очах відображується щире співчуття, адже йому відомо, що на мене очікує подібна доля, якої він не побажає навіть найзлішому ворогові. Інстинктивно моя долоня стискається навколо кулона і мою голову навідує просто божевільна ідея. Мені невідомо чи спрацює це, та я повинна хоча б спробувати.