Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"

 Лейн звільняється із пастки швидше, ніж Керан встигає до нього підійти. Тріумфальна посмішка на його вустах свідчить про те, що він вже в передчутті беззаперечної перемоги й твердо переконаний в успішному досягненні своїх цілей, не зважаючи на жалюгідні спроби опору з боку власних жертв, які намагаються в останній момент змінити звичний для нього хід речей. З допомогою магії, яка дозволяє подолати невидимий бар’єр, він спокійно переступає камінь попереду, яскраво демонструючи власну перевагу над усіма присутніми у цій кімнаті. Він настільки задоволений собою, що упускає одну важливу деталь.

 Та звідки він міг знати, що головне завдання Керана полягало зовсім не в миттєвій перемозі, адже по венах Лейна перетікала його магія й він не сумнівався, що надовго затримати його не вийде, як і не сумнівався в тому, що це буде швидше, ніж він встигне наблизитись. Це був маневр, який повинен був тільки відвернути його увагу від мене й дати мені можливість непоміченою підкрастись позаду, щоб прикласти долоню до його тіла. Напередодні, фраза, яка пролунала із вуст Керана: «Тепер в тобі частинка мене, тому я завжди залишатимусь з тобою…» набула зовсім іншого значення. Він не прощався зі мною, а тільки дозволив зрозуміти, що йому не обов'язково торкатися Лейна, щоб повернути свою магію. Це могла зробити я. Звісно, усвідомлення цього прийшло не одразу. Наче якесь внутрішнє чуття мене просто підштовхнуло до цієї думки, а погляд Керана тільки підтвердив мої здогадки. Одержимість Лейна мною зіграла нам на руку, адже крихітне життя, яке тепер росло в мені й робило в його очах такою цінною, подарувало можливість використати це проти нього. Поки що мені важко зрозуміти як все це працює, та я й не намагаюсь, адже єдина моя мета на цю мить — зробити все, щоб в мене не відібрали найцінніше, що сталося зі мною в цьому житті.

 Лейн не бачив в мені загрози, тому не очікував підступів й це стало його найбільшою помилкою. Я вже неодноразово повторювала раніше, що недооцінювати свого суперника рівноцінно тому, щоб без боротьби віддати йому перемогу.

 Мій доторк захопив його зненацька, не залишаючи жодних шансів вчасно зреагувати. Лейну навіть обертатись до мене обличчям не потрібно було, щоб усвідомити, що це кінець його планам. Я не бачила нічого, що свідчило б про те, що сили повертаються до власника, та це прекрасно бачив й відчував сам Керан. Його тіло, наче втягувало в себе щось невидиме людським очам. Його руки випростались в сторони, а очі стали такими ж порожніми, як тоді, коли я вперше побачила його на кухні під впливом його вмінь. Мене це неабияк злякало, та я не наважувалась забрати долоні зі спини Лейна поки все не закінчилось. Принаймні я сподівалась, що все так і буде, та поспішила із висновками.

 З картиною, яка досі спокійно висіла на стіні почала відбуватись якась чортівня. Чітке до цього моменту зображення поплило й стало схожим на миготливу пляму, яка пульсувала, наче жива. Я не відразу зрозуміла, що мене туди повільно затягує, як власне й Даріуса, і Керана з Мараком. І чим інтенсивніше миготіла пляма, тим сильніше нас тягнуло. Пекельний витвір уяви Керана в поєднанні із використаною магією й хитрістю Лейна намагався повернути свої жертви, які сотні років живили й підтримували його існування. Я помилково вважала, що повернувши вкрадені сили Керан отримає контроль над нею, та цього не сталось. Картина наче зажила власним життям, за яке зараз наполегливо боролась й бунтувала проти свого творця.

 Лейн зайшовся божевільним сміхом, адже знав, що картина все зробить замість нього і втрата вкрадених сил не обов’язково означатиме програш. Він, якщо й не був впевнений в цьому, то точно підозрював, що зрештою отримає те, чого найбільше бажає. Опираючись невідомій силі, Керан рушив до мене, та я втратила рівновагу значно швидше й впала на підлогу, звідки мене потягло з ще більшою силою. Я зупинилась тільки в декількох сантиметрах від картини, міцно припечатаною до стіни. Біля мене миттєво з’явився Ленхард, котрого картина не намагалась затягнути всередину, та навіть його спроби відтягнути мене не увінчались успіхом. Наче чиясь невидима рука, навіть сильніша за його надлюдські можливості не хотіла мене відпускати.

 Я відчула як мої ноги відриваються від землі, та Ленхард став навпроти мене, наче стіна, не дозволивши зрушитись навіть на дюйм. Я не помітила, та це й не дивно, зважаючи на обставини, коли біля нас з’явився Даріус, борючись водночас із цим самим тяжінням. Картина хотіла усіх, хто їй належав, включаючи у цей список мене. Моїх фізичних сил було замало, щоб протистояти цьому, та й сили інших не були нескінченними. 

— Керане, зроби щось, я довго її не втримаю — пролунав голос Ленхарта й мене з головою накрила паніка, адже я бачила, що Керан вже намагався використати повернені сили, та вони відмовлялись його слухатись. Він не міг їх приборкати, як і те, що створив. Все вийшло з-під контролю.

 В наступну мить різкий поштовх відкинув Ленхарта від мене і я б полетіла прямісінько у пастку, якби мене не встиг спіймати за руку Даріус, якого не менше за мене затягувало все ближче. І тільки дивлячись йому у вічі, я нарешті згадала про кулон і те, що хотіла спробувати. Страх блокував усі думки. Я стиснула кулон в руці й це не залишилось без уваги Даріуса. Він заперечно помотав головою, адже подумав, що я спробую використати його проти нього, а він не хотів покидати мене у цьому хаосі, адже знав, що неодмінно опинюсь на його місці й стану новою бранкою пекельної картини.

— Я думаю, що знаю як її знищити — прошепотіла я.

 Даріус ослабив свою хватку, та все ще міцно тримав мою руку. Він дозволив картині підтягнути нас ближче, щоб мені було легше дотягнутись до рами. Вільною рукою я стягнула багряний камінець зі своєї шиї й спробувала встромити його в полотно, та моїх сил виявилось замало. Загостреним краєм камінця я завдавала удар за ударом, та максимум, що у мене виходило — легкі подряпини. Я не знала чи подіє, якщо я закину камінець всередину мерехтливої плями, а втрачати єдину зброю не хотілось. Ризик був дуже великим, тому намагалась простромити полотно з країв.