Читати книгу - "Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн"

Моя шкіра вкрилася маленькими пухирцями, ніби від холоду, варто було лиш усвідомити, що вже за кілька хвилин у намет зайде Оттавіо. Мій погляд змістився на Асгейра, і я почала сумніватися, що залишатися тут було гарною ідеєю. Здавалося, маршал більше не помічав нікого навколо. З його виразу обличчя зникла людяність, залишивши замість себе скаженого звіра.

Ділара подала знак рукою. Переодягнені мілаїрці зайняли свої місця, замовчали та завмерли. Зіяд навпаки вирівнявся та наблизився до сестри, став поруч, готуючись зустріти воїнів.

Моє серце шалено калатало. Я чула голоси ззовні. Розрізнила джастанську мову, але сенс почутого не відклався у свідомості через тривогу, яка усе перекривала.

Я спробувала зосередитися на Асгейрі та побачила як чоловік перевтілився. Маршал, ніби змій скинув свою шкіряну оболонку сили і спокою, а натомість надягнув на себе маску поразки. Він опустив плечі, згорбив спину, схилив голову та розслабив руки. Тепер він дійсно був схожий на полоненого. Мені здалося, що Асгейр згадав те, як почувався у полоні Оттавіо і просто відтворив той стан. Така думка змусила мене насупитися. Руки самовільно стиснулися в кулаки. Добре, що довгі рукави сукні сховали цей жест від очей присутніх.

Раптом тканина, що прикривала вхід, піднялася. У мене перехопило подих. Погляд прикув прохід, що відкрився.

Першими всередину увійшли чотири джастанських воїни. Вони швидко оглянули приміщення і стали з двох боків від входу.

А за ними всередину зробив крок Оттавіо. Крізь напівпрозору тканину, що прикривала моє обличчя, я уважно стежила за його рухами. Повільно вела поглядом по його формі. На останній тепер замість герба Ольдовії, був зображений головний символ Джастани. Наче ознака його мінливої щурячої вдачі. 

Оттавіо чіпким поглядом уважно подивився навкруги. Та коли він побачив Асгейра, у його зіницях спалахнув вогонь. Він повільно рушив вперед. Тепер уся його увага була прикута до маршала. Колишній генерал Ольдовії дивився на зв'язані руки, схилену голову, міцно стиснуті щелепи. Він прислухався до важкого хрипкого дихання Асгейра.

Опинившись збоку від заклятого ворога, Оттавіо раптом сильно штовхнув Асгейра ногою в плече. Маршал не втримав рівновагу та завалився набік. Вже лежачи, він з ненавистю подивився на Оттавіо, але за мить заплющив очі.

Мені ледь вдалось втриматися, та просто спокійно стояти на місці. Всередині лютувала буря емоцій.

Тільки після цього напруга залишила позу герцога де Фіцваля. Він зловтішно усміхнувся та повернувся до Ділари. Точніше, це мені здалося, що він повернувся до жінки нового хана. Але я забула ким був Оттавіо, і як він звик ставитися до жінок. Тому я навіть розгубилася, коли генерал звернувся до Зіяда.

- Гарна робота. Важко було його полонити?

Зіяд здивовано підняв брову і скосив очі на сестру. Вона нічим не видала своїх емоцій і відповіла:

- Не дуже. Він зробив дурість, коли вирішив вдертися у палац хана.

Оттавіо подивився на Ділару з ледь помітною огидою. Мені згадалося, що він колись сказав мені. Він взагалі не вважав, що жінка має право голосу. Вона має бути дурною, слухняною та тихою.

- А де Резеда-Сандра? - підозріло спитав Оттавіо. Я відчувала недовіру у кожному його жесті і слові. Але Ділара знизала плечима, ніби не розуміла причини сумнівів союзника:

- Її стратили ще два місяці назад. Вона не сподобалася ханові. Адже ви понівечили її обличчя.

Тільки я помітила як здригнувся від цих слів Асгейр. Його тіло напружилося, ніби він просто зараз готовий був скинути пути та вчепитися в Оттавіо. Але чоловік стримався. Знову розслабився, поки генерал не помітив його настрій, та затих.

- Шкода, - зненацька невдоволено скривився Оттавіо. - Я сподівався вона все ще жива.

- Маленьке мишеня вам сподобалося? - з насмішкою спитала Ділара та схилила голову набік.

- Ні! - грубіше, ніж треба було, відповів Оттавіо. Він знову дивився на Асгейра. Ще раз штовхнув його ногою у стегно і додав: - Я хотів насолодитися її вбивством сам.

Ділара раптом голосно пирхнула, пройшла до стола, на якому стояли кубки з напоями. Я не одразу зрозуміла, що вона вирішила відвернути увагу Оттавіо від Асгейра на себе. Наче боялася, що маршал себе видасть.

- Від того дівчиська не було ніякої користі! - сказала вона голосно. - А от за допомогою третього принца, ми зможемо поставити королю ультиматум…

- Ультиматум? - зареготав Оттавіо, перебивши Ділару. Жінка знову ніяк не відреагувала на грубість. Генерал швидко схаменувся. Сміх обірвався так само раптово, як і почався. Він ступив ближче до Ділари: - Ви не розумієте про що кажете. Гунари - варвари. Вони не мають ні честі, ні гідності. І нічого святого, гідного самопожертви, для них немає.

- Я б посперечалася з цим, - задумливо відвела погляд Ділара. Її темні очі лиш на мить глянули на мене, а потім змістилися вбік.

- Ви надто наївна, - скривився Оттавіо і відступив. Він ще раз спробував звернутися до Зіяда, очевидно розглядаючи його як більш гідного співрозмовника. - Жінкам важко правильно оцінити супротивника. Саме тому армії і країни очолюють чоловіки.

Я помітила як сіпнулася щока Ділари. Але вона знову звернулася до Оттавіо ласкавим голосом:

- Можливо, це було вірним для Ольдовії, генерале. Але зараз ви на території Чогрі. А тому відкиньте стереотипи. І розкажіть мені про наші подальші плани.

Оттавіо повернувся до Ділари. І я зрозуміла, що він збирається відповісти їй дуже грубо. Здається, це помітив Зіяд. Він раптом зробив крок вперед, прикриваючи сестру і сказав їй:

- Дозволь мені.

І додав ще одне слово на їхньому діалекті. Саме воно змусило Ділару заспокоїтися та кивнути. Оттавіо задоволено посміхнувся, підійшов до крісла та, опустившись в нього, почав розповідати.

Я бачила як дослухаються до розповіді мілаїрці, а сама жахалася цинічності та жорстокості Оттавіо і короля Джастани.

- Ви знову хочете кинути наших воїнів у наступ, - похмуро дивилася на Оттавіо Ділара. Більше вона не посміхалася. Їй також не подобалося те, що вона чує. Можливо, вона уявляла, що їй довелося б погодитися на такі умови, якби на її боці не опинився Асгейр.