Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"

За слово "лярва" хочеться обернутися та добряче дати ногою по одному місцю, щоб аж заскавчав, але стримую себе. Ще буду на якогось ідіота так багато часу витрачати.

Тому жодним чином не реагую на його чортихання та йду до Інни. Минаю веселий натовп, а там гепаюся біля подруги, яка одразу:

- Чого ти така зла? Невже Мар'янка очі пролупила, та ти з нею перетнулася?

- Гірше…

- У сенсі?

- Петро, - кисло вибовкую його ім'я.

- І що той когут витворив?

- Ну почну з того, що той півень видрав, напевно, оту чорну курку, яка стоїть біля фікуса.

- Серйозно? - викочує очі Інна.

- Я бачила, як вони разом виходили з кімнати зі щасливими гримасами… Звісно я не можу стверджувати, що точно щось було, але виглядало, мов…

- Можеш не продовжувати, - уриває. - Оце скурвай! У домі своєї дівчини іншу… Фу… Це треба розповісти Діані, бо це неповага до себе таке лайно у хаті тримати!

- А далі він почав пропонувати мені секс, - досипаю до обурення Інни вугілля, яка затуляє руками обличчя та впевнено каже:

- Я зараз знайду нашу дурненьку подругу та скажу, щоб вона викинула цього придурка з вечірки.

- А думаєш вона це зробить? - запитую я.

Дівчина розкриває рота, щоб щось відповісти, але неочікувано для всіх затихає музика, та на весь будинок починає лунати голос Петра:

- Зараз цей вечір буде кращим!

Ми обертаємося та бачимо, що він стоїть із мікрофоном та злісно, мов голодний пес, позирає на зал.

Я та Інна обмінюємося поглядами. Це не до добра. Він зараз щось викине.

- У мене є невеличкі заяви! - весело горланить. - Вони дуже цікаві, а тому навіть не думайте мене переривати… Перша стосується власниці цього будинку та моєї дівчини Діани. Ви ж усі знаєте Діану? Вірно? Так ось… Хочу всім повідомити, що вона хвойда!

Від цього ледь не ковтаю язика. Він зовсім того? Власну дівчину хвойдою називати…

- Вона за двісті гривень усім охочим робить першокласний мінет, а за триста дає в дупу!

Це цілковитий жах… Я не думала, що він таке хворе, а точніше слабе на голову. Як це можна слухати? Але всі не рухаються - цікаво.

- Також такою самою давалкою є її подружка Ада! Має вигляд незайманки, а у реальності скуштувала не одну сотню солоних членів та не тільки їх!

Ледь не одразу на мене звалюється гора свинцевих поглядів… А там майже всі починають дивитися, шепотітися та ствердно хитати голівками, наче я справді така… Але це брехня!

Хочеться встати та заперечити. Закричати, що то нахабна неправда. Але не можу. На очі навалюються кислотні сльози.

- Ти що несеш, придурку! – горланить Інна. - Це ти брудна шльондра!

- Я кажу істину, - хихоче в мікрофон. - Діана та Ада дві дешеві повії! Але будьте обережні. Хвороби ніхто не відміняв. Невідомо, що можна назбирати на трасі…

- Що тут відбувається? - лунає злісний голос Діани, яка волає без мікрофону.

- О, головна гетера прийшла! Чуєш, тут мені друг телефонував - хоче замовити тебе та Аду на корпоративчик. Треба обслужити двадцять членів - справитися удвох? Чи може Інну зі собою візьмете?

Тут я не витримую. Більше не можу слухати. Біжу геть. Хапаю пальто, накидаю на себе та вилітаю з цього клятого будинку!

Петро… Господи! Який він же покидьок! Він… Не можу підібрати слів.
Він за хвилину зганьбив мене та Діану такими розповідями. Ми повії… Тепер так думатимуть усі…

Ледь не падаю на землю, але втримуюся на ногах. Під чобітками уже сантиметровий шар снігу, який тільки збільшується. Сніжинки невпинно сиплються з неба.

Я плачу та виймаю телефон. Швидко тицяю Олександру, що беру таксі та їду додому.

Утім не встигаю його викликати. Роздається дзвінок від Липовського, який кричить:

- Як ти встигла за пів години напитися? Га?

- Чому ти вирішив, що я п'яна? – плачу, нерозуміючи причину його вереску.

Мовчанка. Десь декілька секунд, а після неї тон голосу чоловіка змінюється. Стає спокійним.

- Чому ти плачеш?

- Бо мене образили! - витираю сльози.

- Хто та як? - одразу питає.

- Я не хочу про це говорити…

- Адо! - суворішає він, а я тільки голосніше починаю ревіти. - Ти де? - продовжує.

- Біля будинку Діани, - шморгаю носом та ледве дихаю. Хапаю ротом холодне повітря, яке опікає горло холодом.

- Зараз за тобою приїде авто.

- Я можу таксі замовити…

- За тобою приїде авто, - повторює. - Воно відвезе до мене в офіс. Я зараз не можу тебе забрати.

В офіс? Для чого мене туди вести? Але не маю сил та бажання сперечатися. Хай робить все, що хоче…

- Добре, - погоджуюся.