Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 57. Мія

Глава 57

Прокинулася в таких рідних та сильних обіймах мого перевертня.

Звучить так дивно. Мого. Після того, що сталося вчора, інакше назвати його не можу. Так спокійно, пригорнулася сильніше до його сильних грудей. Я витворяла такі речі вночі. Як згадаю... Спекотно стає.

Він змінив мене, показав, що буває ще солодше.

Прислухалася до себе. Шия трохи ниє. Здається, Марк прокусив її вчора. Тут немає дзеркала, щоб побачити, що там. Гаразд, у місті прикрию. Вже зрозуміла, що він любить залишати засоси на шиї. Але раніше вони мене не турбували.

Згадала слова Хелени. 

Що мені робити?

Хочу дізнатися правду, але...

Як запитати сестру? 

Міна все життя про мене дбала, любила, оберігала. Присвятила всю себе моєму вихованню. Навіть у думках не можу назвати її сторонньою людиною. Але, на жаль, ми не можемо бути кровно рідними.

Зараз стає зрозумілим звідки в мене дар вогню. Від моїх справжніх батьків. Хто вони були? Яка доля була в них? А якщо батьки не повидомили подробиці цієї історії Міні...

Такою розмовою я скривджу її. Хвилювання зароджувалася у грудях. Як правильно вчинити?

Ми не встигли обговорити це з Марком. Він зрадів, що я частково перевертень. Це було видно по його погляду, але чи зможу я обернутись?

Хто допоможе? Можливо, Хелена. Більше звернутися мені нема до кого. Повернулась до Марка, він солодко спить. Обличчя розслаблене, але рука міцно тримає мене. Потрібно підніматися. Заснути не вдасться, надто багато переживань.

Спробувала трохи відсунути, але хватка стала ще сильнішою. Не хочу його будити. Спробувала ще раз і завмерла.

-- Втікаєш? – сонно запитує Марк. Так добре. Куди вона вже поспішає? -- Будеш так крутитись, ми ще надовго тут залишимося, -- поцілував у вигин шиї. Губами знайшов мітку та прикусив. Нехай знає, як тікати вранці з ліжка.

– Ммм… – жар почав охоплювати все тіло. Між ніг приємно занило. Не можу спокійно реагувати на Марка. Напевно, ніколи не зможу просто лежати поруч.

-- Що таке? - зробив награний стурбований голос. І ще раз прикусив те місце.

– Ах… – груди стали чутливими. Мені потрібна перерва, але схоже у Марка інші думки. – Що ти? Марк... -- не змогла договорити. Він почав цілувати шию і руки потяглися до моїх грудей.

-- Хочеш мені щось сказати, солодка?

***

Запах меду заповнює всі мої рецептори. Мія не знає, як діє мітка. Якось їй треба розповісти, що тепер вона її має. Але цей момент я опустив. Хоча, кому я брешу... Навмисно не сказав.

Маленька звивається в моїх руках. Дістався до її грудей і почав грати з сосками. Музика її стогонів заповнила всю печеру. Та, коли вона почала тертися дупкою.

Своєю апетитною дупкою, я пригальмував. Не хочеться, але треба повертатись до реальності. Ми можемо закритися від усього світу, але він все одно наздожене нас.

-- Солодка, хадімо купатись у річці? – силою волі змусив опустити свої руки. Дати їй можливість усунутись.

Повернулась і глянула на мене своїми чаклунськими очима. Там були шалені іскорки. Плавно підвелася з лежанки. Простежив поглядом, обласкав очима всі її вигини. Мія одягла сукню та обернулась до мене.

-- Ідеш? -- запитала з викликом.

Так не піде. Спочатку завів мене, а зараз нумо освіжімося...

-- Мила, ти чимось роздратована? -- спокійно вимовив і став на весь зріст перед нею. Маленька все ще соромиться бачити мене голим, опустила очі. Але тут відбувається різка зміна. Дивиться твердо у вічі й кидає з викликом.

– Ні! Випустиш тигра, скучила, – мило посміхаюсь йому.

-- Він теж хоче поспілкуватися з тобою. Хвіст у твоєму розпорядженні, -- сміюся у відповідь.

Перекинувся у звіра і чекаю, поки застрибне на мене. Для нас стало звичним, що Мія катається на моєму тигрі. Він кайфує від її емоцій у цей момент. Я від тактильних відчуттів. Ідилія.

Швидко спустилися до річки. Мія зняла сукню і занурилася у воду. Я застрибнув у ще теплу річку, плюхнувся волохатим пузом об воду. Мій звір знову дурів, як маленький. У Мії з ним було своє особливе спілкування. Вони розуміли одне одного без слів.

Вдосталь нахлюпавшись -- виходимо. Забирається на мене верхи та вирушаємо до машини.

Взяв свою дівчину за руку і вирулив у бік квартири. У пам'яті з'являлася думка, що треба зайти до батька, але відразу зникала, як тільки перехоплював погляд Мії.

Не встигли зайти, як задзвенів дзвінок у двері.

– Сподіваюся цього разу не твій батько? – розумію, потрібно налагоджувати стосунки, але я ще не охолола від минулої зустрічі. Посміхнулася і виразно подивилася на Марка.

-- Останнім часом моя квартира стала надто популярною, -- кого це принесло? На гостей не чекав. Боковим зором зауважую, що Мія переміщується до мене за спину. Значить їй не зручно тут. - Вибору немає, піду відкривати.

-- Як то кажуть, ви не чекали, а я прийшов? -- Матвій широко посміхається й тисне Марку руку. Повертається у бік колючки. Дивлюся синці вже зійшли. Потягнув носом повітря, подивився на її шию і завмер. Перевів на Марка розгублений погляд. Я не міг помилитися -- на ній стоїть його мітка.

– І чого мовчали? Можу привітати молодят? - несподівано.

– Кого? -- Мія подумала, що не дочула. -- В сенсі -- молодят?

– Крихітко на тобі мітка Марка. Ти не знала, що стала його дружиною? – дивлюся на Мію і бачу по обличчю -- не знала.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно