Читати книгу - "Життя Дон Кіхота і Санчо"

і пригадайте, як він каявся завдяки своєму батькові.

Чи суперечить це нашому уявленню про мораль? Санчопансівському — так, але донкіхотівському — ні. Німецький філософ Ніцше[119], який жив не так давно, наробив чималого галасу у світі, написавши про те, що перебуває поза добром і злом. Але існує й щось таке, що перебуває не поза добром і злом, а всередині добра й зла, в їхньому спільному корінні. Чи знаємо ми, бідолашні смертні, який вигляд мають добро і зло, побачені з неба? Мабуть, вам здається неймовірним, що смерть у вірі залагоджує гріхи всього життя, прожитого у злі? А чи не думаєте ви, що цей останній акт віри та каяття може означати, що у ваше зовнішнє життя, яке підійшло до свого кінця, нарешті прориваються почуття доброти й любові, які нуртували у вашому внутрішньому житті, придавлені важким тягарем злочинів? І чи не всі ми, абсолютно всі, маємо такі почуття, бо без них не може бути людини? Атож, бідолашні люди, повірмо, що всі ми добрі.

Але в такому разі, ми ніколи не зможемо бути в чомусь упевнені! — вигукнете ви. — З такими доктринами неможливий ніякий суспільний порядок! Але хто вам сказав, боягузливі душі, що людина повинна підкоряти свою долю встановленню суспільного порядку на землі та необхідності уникати тієї видимої шкоди, яку ми називаємо злочинами та правопорушеннями? О, бідолашні люди, ви завжди бачитимете в Богові страхопуда або жандарма, а не Отця, який завжди прощає Своїх дітей, адже вони справді Його діти, народжені з Його лона, і як діти Божі вони завжди добрі у своїй глибині, навіть якщо самі вони цього не знають і в це не вірять. Тож для мене Роке Ґінарт та його товариші є ліпшими, аніж вони самі про себе думали. Добрий Роке визнавав непривабливість своєї професії, але відчував себе прив’язаним до неї як до своєї фатальної долі. Такою була його зірка. І він міг разом із ґаучо Мартіном Ф’єрро промовити такі слова:

Ходімо, доле, ходімо вдвох,

Бо ми удвох народилися,

За те, щоб вижити, ми билися,

Разом стрічали лихо і біду.

І я завжди ножем відкриваю

Дорогу, якою йду.

І, повертаючись до нашої історії, нам варто згадати, щó писав дон Франсіско Мануель де Мело[120] у своєму трактаті «Історія рухів та збройної боротьби за незалежність Каталонії в часи Філіпа IV», опублікованому через якихось сорок років по тому, як побачила світ історія нашого кабальєро. Розповідаючи про каталонців, «здебільшого людей надзвичайно твердої вдачі, дуже вразливих до будь-якої кривди, а тому схильних до помсти», він додає: «Їхня земля з її суворим ландшафтом настроює їхній мстивий дух на жахливі вчинки з найменшої нагоди; чоловік невдоволений або скривджений покидає своє село й іде жити в лісі, де йому доводиться ходити важкими гірськими стежками, які постійно то круто спускаються вниз, то стрімко підіймаються вгору; не маючи інших причин, аніж власне нахабство, одні там переслідують інших; і ті, й ті змагаються між собою в умінні ображати ближнього та обкладати його брутальною лайкою. Вони стверджують, що працюють протягом того часу, який вони проводять у такий спосіб, тобто творити безлад — для них робота. У них не буває такого випадку, коли хтось вважав би себе скривдженим, і йому відразу ж не прийшли б на допомогу його родичі та друзі». І потім він розповідає про знамениті розбійницькі ватаги Нароса й Кадельса, що «були не менш відомі й завдавали не меншої шкоди своїй батьківщині, аніж міланські ґвельфи та ґібеліни[121], флорентійські Пафо та Медічі[122], наварські Бомонтеси і Арґамонтеси[123] і Ґамбоїни і Оньясіни[124] у стародавній Біскаї.

До банди Нароса належав і Роке Ґінарт, тож він послав гінця в Барселону до одного зі своїх друзів, повідомляючи його, «що зараз при ньому преславний Дон Кіхот з Ламанчі, той самий мандрований рицар, про якого стільки балачок, і запевнив його, що це найутішніша і найрозумніша людина в світі і що через чотири дні, він, Роке, пристановить його в повному обладунку, верхи на Росинанті, на міське набережжя, а вкупі з ним і його джуру Санчо, верхи на ослі. Хай він цюю вістку передасть і своїм приятелям Ньяррам, аби ті повеселилися. Він, Роке, хотів би позбавити цієї втіхи Кадаллів, своїх ворогів, але се неможливо, бо Дон Кіхотові химороди і премудрощі, а зарівно й дотепування його джури Санчо Панси не можуть не потішати цілий світ». Бідолашний Дон Кіхот, його вже хотіли монополізувати для однієї банди, щоб він розважав лише їх! На таке спроможні лише каталонці, навіть якщо вони розбійники!

Розділи LXI, LXII і LXIII

Про те, що Дон Кіхотові приключилося при в’їзді до Барселони, а також про інші речі, правдиві, хоч, може, й не зовсім звичайні

Через три дні «ледь утоптаними путівцями, манівцями, сакмами Роке, Дон Кіхот і Санчо вкупі з шістьма чухраями дісталися Барселони». На набережну вони виїхали вночі перед Головосіком, і тут Роке попрощався з ними, давши Санчо десять талярів, які він пообіцяв йому раніше.

І ось ми бачимо Дон Кіхота в місті, і то не в будь-якому, а в Барселоні, великій і квітучій столиці графства, «виталищі гречності, притулку для чужесторонців, приюті для збідованих, вітчизні сміливців, помстительці скривджених, любому схроні для щирої дружби, місті, такому затишному й мальовничому, як ні одне на світі», як описує його історик далі, в розділі LXXII. Там, коли почало розвиднятися, він спрямував свій погляд на море, яке здалося йому широким і безкраїм, побачив галери й відчув атмосферу свята. А потім приїхала міська ватага друзів Роке, вершники оточили Дон Кіхота і під передзвін брязкалець та удари бубнів повели його до міста. Під час цієї подорожі хлопчаки підклали Росинантові під хвоста терня, і знавісніла від болю шкапа скинула Дон Кіхота на землю.

От ти й зробився, сеньйоре мій Дон Кіхоте, посміховиськом для всього міста й іграшкою в руках вуличних хлопчаків. Навіщо ти покинув поля і свої вільні дороги, єдиний терен, придатний для твого героїзму? Там, у Барселоні, його вивели на балкон, що нависав над однією з головних вулиць міста, «напоказ усім людям і вуличникам, які торопіли на нього, як на мавпу»; там його вивезли прогулятися вулицями, але він їхав не на Росинанті, а на «добренному мулі-тихоході, окритому багатим чапраком. На