read-books.club » Сучасна проза » На запах м’яса 📚 - Українською

Читати книгу - "На запах м’яса"

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На запах м’яса" автора Люко Дашвар. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 81 82 83 ... 100
Перейти на сторінку:
Косував на Майку.

— Твоя робота! — зацьковано прошепотіла Майка птахові.

Стояла біля вікна до сутінків: то на крука — згинь уже, підла тварюко! — то на дорогу — не йде кульгавий? Коли на Лупин хутір опустилася ніч, а груша злилася з круком у єдину чорну масу, вийшла на ґанок.

— Сашку… Можна в тебе переночую? — спитала.

Санджив кивнув, свистом покликав Хауса. З чорної груші, прямо з того місця, де раніше сидів крук, до Майчиних ніг плигнув котисько — облизувався, пір’я на носі.

— Повечеряв? — Санджив поплескав Хауса по спині, посунув до свого обійстя.

Не надокучав Майці. Постелив їй на циновці біля горщиків із пахучими травами. Сам улігся біля стіни навпроти. Під столом Хаус задрих.

— Добре, що ти тут живеш… — тоскно прошепотіла Майка. — І житимеш…

— Серед гарних людей хочеться бути довго, — відповів Санджив.

— Хіба я гарна?

— Ти — Ілюзія… Бачиш тільки те, що хочеш…

— А Троянов казав: тільки ти на хуторі залишишся…

— Думаєш, тому попросив, щоби я за його хатою наглядав?

Майка знизала плечима спустошено.

— Сандживе… Де Толя?.. З ним біда?

Санджив підвівся на циновці.

— Погані новини розлітаються миттєво. Якби з ним сталося найгірше… Ми б уже знали.

— А де ж він?! — з таким відчаєм вигукнула Майка, що Хаус прокинувся, увіп’явся в дівчину жовтими очима підозріло.

— Завтра знатимемо, — спокійно відказав Санджив. — Спи…

«Хіба засну?» — подумала Майка. Розправила спину на циновці, спробувала уявити Толю — ось він лягає поряд, обіймає її, й одразу стає тепло-тепло… Від тоненької циновки на старій дерев’яній підлозі — холод. Скрутилася, спробувала уявити місце, де Толя зараз… Без неї. Та на землі не існувало такого місця. Проковтнула сльозу: згинув… Вона мала померти, та згинув він… Згадала крука… Живий Толя! До ста років… «Не спатиму! — вирішила. — Чекатиму… Толя повернеться». І заснула.

Уляна місця собі не знаходила, усе думала про Толю й Майку: якби хто недобрий за молодими спостерігав — позеленішав би від заздрощів, бо таке світло поселилося в старій хаті разом із ними, сліпий би узрів. Наче виплакали за зиму всю свою журбу, разом із весною розквітли: веселі, легкі… Нема біди. «То все хлопець! — думала. — Як пити кинув — годі й шукати кращого! А чи дівчина… Хоч і гонорова, наїжачена, та заради неї хлопець пити кинув. Чи обоє такі: без підлості в серцях… Тому й зійшлися…»

— Тільки б Толя відшукався!

У вівторок зранку все в бік березового гайочка й потічка дивилася: ніхто з Капулетців на хутір не їде? Полкан, як не збрехав, мав би вже в Прилуках із колегами спілкуватися, матір Толину знайти, приятеля його. «Скільки там тих Прилук? — доводила сама собі. — До обіду можна все місто обійти, усіх розшукати, розпитати!»

І все в бік Капулетців: ніхто не їде?

Хотіла було до Майки збігати, та передумала, бо Сашко ще вчора Уляні сказав:

— Не хвилюйтеся. Поруч із нею буду…

Хай так! Заходилася список складати: що має для Тьомки купити, бо їхати до сина за кілька днів, а в Уляни, крім пасок і крашанок, нічого. Раптом шурхіт якийсь надворі. Вибігла з хати — її подвір’ям Полкан із Галаганом ходять, ще й поштарка Галя причепом.

— Що це тут у вас за фігня відбувається?! — Полкан побачив Уляну, брови звів. — Люди зникають із хутора, ніби їх ці… зелені прибульці ковтають одне за одним.

— І Троянов поїхав, — буркнув Галаган. — Уляно! А ти чому кролятину не їси?!

— Що сталося? — в Уляни серце впало.

— Дівчина щезла! Хата порожня, двері не замкнені! Дирчик валяється… — пояснив Галаган.

— Може, у Сашка? Не питали?

— Точно! У Сані-жида спитати треба, — вставилася поштарка Галя. — Бо воно таке блаженне — всяке-різне до себе приймає, нікому не відмовляє. Ви кота його бачили?.. Чиста тигра.

Галаган потилицю почухав, усміхнувся в’їдливо:

— Ого! А дівка бойова… І три дні не минуло, як один здимів, а вона вже в іншого тирлується.

— А Толя знайшовся? — спитала Уляна.

— Ото я ще кожному сусідові не докладав! — рознервувався Полкан, пішов з Уляниного двору. — Де тут ваш жид?

Санджив уже йшов до них вуличкою.

— Привіт…

— Гей! Борода! Дівчина в тебе?! — вигукнув Галаган.

— Тс… Тихо. Ну, нащо ви кричите? Тільки під ранок заснула… Спить ще, — відказав Санджив.

Галаган уже розкрив рота, щоби обуритися: «Ого, ну і дівка…» Полкан зиркнув на нього суворо.

— Де спить? — спитав Санджива. — У тебе?

Відповіді не чекав, пішов вуличкою.

— Де тут твоя халупа? Оця? — вказав на хату Троянова.

— Ні, — підказала Галя. — Сані-жида третя…

За компанією Уляна брьохала до Сашкової хати, серце віщувало: не з добрими вістями Полкан із Прилук повернувся. Нервується, бурчить — виходить, біда…

Останньою ввійшла до кімнати, притулилася до дверей: Майка спала на циновці біля горщиків із травами. Поряд із нею сидів хижий Хаус: спробуй підійди.

Полкан вирішив не ризикувати. Кахикнув у кулак.

— Давай! Буди її! — наказав Сандживові.

Будити не довелося. Від бурчання дільничного Майка розплющила очі, сіла на циновці, побачила юрбу в хаті, зіщулилася…

— А де Толя? — спитала тихо.

Полкан кахикнув знову.

— Сісти дай! — наказав Сандживові. Усівся на табурет, що його підсунув хазяїн, брови насупив. — У ході оперативно-пошукових дій… — почав урочисто. — Знайшли свідка… Тітку Галю! — Указав на поштарку. — Яка достеменно пояснить нам зараз усе, що стало їй відомо з достовірних джерел!

— Які ще джерела?! — образилася Галя. — Сестра моя Ніна в Прилуках живе. На Великдень ми з Іваном до неї їздили. Майю з Горохом у церкві побачили… Я Ніні кажу: «Дивися, оця дівчина на хуторі за Капулетцями хату купила й живе там з отим хлопцем». А Ніна: «Та це ж Толька Горохов! Ми з його матір’ю на одному майданчику живемо!» Отак…

— А Толя де? — Майка закліпала повіками, втерла сльозу.

Галя на Полкана зиркнула. Полкан кивнув.

— Давай! Усе розказуй!

— А що давати?! Такий той Толька… Нема за ким плакати!

— Господи! — не втрималася Уляна. — Та що сталося?!

— Давно сталося! Сестра мені як розповіла — у мене вуха

1 ... 81 82 83 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На запах м’яса"