Читати книгу - "На запах м’яса"

цими… трубочками, — пожвавішала Галя. — Ох, уже падлюка… Жонатий! Синочка має! Уявляєте? У таку сім’ю хорошу потрапив. Козлюки. Сестра каже — їх усі Прилуки знають. Така міцна родина — ґазди! Їх там багато братів-сестер, і всі одне одному помагають. Гуртом одному автівку купили, потім іншому хату поставили. І Тольці вирішили помогти на ноги стати, бо ж дурний, Ніна каже. З Норвегії повернувся, мільйон там заробив і все профінькав. Ледь мати його вмовила хату собі купити.

Поштарка замовкла, глянула на Майку.

— Плюнь і забудь! Ти мене чула?

— А Толя… до дружини повернувся? — спитала Майка самими вустами.

— Ой, дівко… Якби ж! Я ж кажу… Женився! І ті родичі думають: хай хлопець заробить нормально! Щоби було на що сина в гарний інститут прилаштувати. І відправили його до Італії. Та не самого. Ще хтось із тих Козлюків із ним поїхав. І отам те падло… На очах у родичів… надибало собі курву. Та не яку-небудь, а теж нашу… прилуцьку! Вона там прислугою працювала. Ну, і все! Перо йому в дупу: «Не повернуся до дружини! Мені тільки та Соля потрібна…» — Поштарка зітхнула. — Ту курву прилуцьку Соломією звати! Це ж треба… Перестрілися вони на краю землі!

Полкан кивнув.

— Тітка Галя правдиві свідчення дає. Підтверджую! Ми з матір’ю Гороха побалакали…

Поштарка й собі закивала:

— Козлюки розгнівалися, хотіли хлопця провчити, а він — тікати. Упав із якоїсь кручі, ноги поламав. Тому й кульгає. А в сім’ю так і не повернувся, скотиняка! Дитина його жодного разу не бачила.

На Майку співчутливо глянула.

— І нащо тобі таке падло треба?

— Я… просто не розумію… А де він? — Майці паморочилося. Сиділа на тій циновці, ноги заніміли, а підвестися не може.

— А це вже ми з’ясували шляхом додаткових оперативно-пошукових дій! — сказав Полкан. — Мати Горохова засвідчила, що бачила сина в неділю о вісімнадцятій двадцять. Заскочив додому. Забрав якісь речі, сказав, що зустрів Соломію, їде кудись із нею. І де здибалися — тільки чорт знає!

Уляна глянула на Майку — сиділа на циновці, очі в підлогу. Мовчала.

А Майці перед очі чомусь — фантазії, що вони виникли в голові, коли побачила в Інтернеті світлину білої хати посеред здичавілих груш: молоко, світанок, олені виходять із лісу… Наче потьм’яніла картинка, уже геть непотрібна без Толі.

— Так я чого приїхав… — почула Полканів голос. — На бензин витратив утричі більше, ніж ти дала. Давай уже… Ходімо до твоєї хати. Добавиш пару десятків гривень. Бо теє… самі витрати. І Великдень нормально не відсвяткував із проблемами вашими…

— Потім, — прошепотіла Майка. — Спершу оленя дочекаюся…

Галаган здивовано розвів руками: недарма Горох здимів. Дівка якась підозріла! То голою ходила, тепер до Сані-жида прибилася і верзе казна-що!

— Я грошей дам, — відказала од дверей Уляна. — Скільки треба?

Майка вийшла з хати Санджива за десять хвилин після того, як капулетцівська делегація забралася, жваво обговорюючи чудну реакцію дівчини на підлий вчинок Тольки Гороха.

— Я в нормі, — тоскно сказала Сандживу. — Не повішуся…

— Прийми… І душа заспокоїться, — порадив.

Ох, легко йому все! Знай усміхається. Наче квітка оранжерейна, що вона ніколи справжніх негод не знала.

— Невже тебе ніколи не зраджували?! — спитала приголомшено.

— Простив… — Знизав плечима, ніби вибачився. — Далі пішов…

— Тільки тепер за мною не йди! — попросила, вискочила надвір.

Уляна біля ґанку крутиться. Косує на Майку стривожено. Варто зойкнути — кинеться на поміч. Ні… Навіть не подякувала сусідці. Посунула до лісу. Сонце світило, вітер цілував — не помічала. Дивилася під ноги, дивувалася незрозумілому байдужому спокою, що він раптом огорнув душу. Живий… Толя живий. Що ж він так… Хоч би сказав… Майка б не тримала. І раніше ніколи не тримала, хоч чекала щохвилини…

— Не любив?.. — Зупинилася. Всілася на поваленій сосні при ґрунтовій дорозі.

Що ж там за Соломія така? Хоч би одним оком глянути. Зрозуміти, що за сила в ній. Толі ноги поламали, а йому — тільки вона?.. Чому ж Майку ніхто так сильно не кохає? А вона сама? Хіба любила Толю? Хтозна? Ніколи не казала «люблю», ніколи не клялася. Він — брат їй, це точно. Друг. Рідна людина. Простягнув їй руку, вихопив із моторошної ями… До ста років мріяла з ним жити, бо поряд із ним спокій і радість, а він…

— Чому ж не сказав?.. — роздратувалася, завелася. — Хіба друзі так вчиняють?

Задумалася. Гірко… Та не страшно, як тоді, коли Андрій відступив, злякався, зрадив… Здивувалася: ані у виснажливих болях, ані в обнадійливому одужуванні не згадувала Андрія, та він незримо був поруч. Наче спостерігав за Майкою: «Є ще Рита?..»

Роззирнулася: немає нікого навкруги, а хочеться на таку крапку перетворитися, щоби ніхто самотньої Майчиної гіркоти не бачив — ані сосни, ані тварини, ані птахи… Над головою — «кру»…

Підвела очі — у небесах крук. Сам.

— Ти?..

Крук кричав безперестанно: «Кру-кру…» Усе нижче… Майка зіщулилася: зараз налетить вихором, битиме гострим дзьобом. Уб’є? Давно полює.

Підхопилася, думки різні: «Чого ж це крук сам нападати здумав? А пара де? Втратив? Теж сам тепер?.. Хіба так буває? От дізнатися б».

Побігла до хутора.

Крук не відставав. Зробив коло над Майчиною головою, опинився перед нею, піднявся в небеса, стрімголов понісся на дівчину. Майка зойкнула, перечепилася через камінь на дорозі, впала, затулила голову руками, відчула, як від крукових крил сколихнулося повітря.

Крук не вдарив. Майка раптом почула поряд хиже сичання. Відняла руки від лиця — поряд із нею вигинав спину Хаус. Крутив головою, стежив за круком, несподівано плигнув високо в повітря, та крук виявися спритнішим. Злетів у височінь, закрукав ще голосніше, подався геть.

— Хаусе… — Майка зіпнулася на ноги. Обережно підійшла до котиська. Та Хаус не жадав близьких контактів. Відскочив убік, зиркнув на дівчину холодними жовтими очима, щез у високій траві.

Майка стояла посеред дороги, вдалині хутір: до хати ноги не несуть, з лісу бігти хочеться. Зникли бажання й місця на землі, де б Майка хотіла зігрітися. Усміхнулася спустошено, подибала до свого обійстя. Не йшла в дім. До вечора просиділа на ґанку, дякувала Уляні і Сандживу — не чіпали, не надокучали.

Разом із темрявою увійшла до хати. Світла не запалювала. Намацала декілька крашанок, що вони не влізли до великоднього