read-books.club » Детективи » Нічний адміністратор 📚 - Українською

Читати книгу - "Нічний адміністратор"

235
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Нічний адміністратор" автора Джон Ле Карре. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 81 82 83 ... 163
Перейти на сторінку:
долю. Ми, звичайно, образилися. А як інакше? Отож ти зробив з ним те, що зробив би будь-хто інший з нечесним партнером, — ти його замочив. Тобі не вдалося зробити ювелірне операційне втручання, як ти вмієш, бо ж Гарлоу чинив грубий опір. Тому дійшло до бійки. Але ти переміг. У статусі переможця ти його і кокнув. Ай молодець!

«Не дай їм підступити до себе, — говорив йому Берр. — Тебе там не було, це було двоє зовсім інших хлопців, він ударив тебе першим зі своєї власної волі. А потім грубо піддайся їм, щоб вони подумали, що розкусили тебе».

— Вони не мають достатньо доказів, — відповів Джонатан. — Вони знайшли трохи крові, але тіла так ніхто й не бачив. А зараз забирайтеся звідси, Бога ради.

Коркоран, здавалося, узагалі забув, про що вони розмовляли.

Він усміхався кудись перед собою, немов щось пригадуючи. Усі погані думки вивітрилися з його голови.

— Знаєш анекдот про хлопаку, який подавався на роботу в міністерство закордонних справ? «Каррутерсе, послухайте, — сказали йому там, — у вас гарні очі, але ми не можемо дивитися крізь пальці на те, що ви відсиділи за мужолозтво, підпал і зґвалтування...» Та ну, ти що справді ніколи не чув того бородатого анекдоту?

Джонатан застогнав.

— «Це все дуже легко пояснити, — відповів їм Карру-терс. — Я запав на дівчину, яка все ніяк не погоджувалася, щоб я її вграв, от я і вдарив її по голові, зґвалтував, а заодно і відчпокав її старого татуся, ну і опісля підпалив їхній будинок». Та не може бути, щоб ти ніколи не чув цей анекдот.

Джонатан закрив очі.

— «Гаразд, Каррутерсе, — сказали йому в управлінні кадрами. — Ми знали, що цьому всьому мусить бути якесь логічне пояснення. Ось як ми зробимо: тримайтеся подалі від дівчат-друкарок, не грайтеся сірниками, дайте нам цьом — і робота ваша».

Коркоран розреготався. Складки жиру під підборіддям почервоніли і затрусилися, сльози від сміху покотилися його щоками.

— Розумієш, от через те, що ти лежиш у ліжку, я почуваюся останнім засранцем, — пояснив він. — Плюс, ти ще й у нас герой року! Краще б я тебе вграв отак серед білого дня, я б тоді бавився у Джеймса Кеґні[77] і всунув би тобі по самі гланди. — Він заговорив бундючним голосом поліцейського у залі суду. — «Особа, яку за вчинення цього злочину розшукують правоохоронні органи, має на правій руці шрам!» Покажи, — наказав йому Коркоран уже іншим голосом.

Джонатан відкрив очі. Коркоран знову стояв біля його ліжка, тримаючи сигарету збоку і направивши її вгору, ніби жовтий гидкий жезл. Він схопив Джонатанову праву кисть своєю вологою долонею і розглядав його широкий заокруглений шрам.

— Любий, — сказав Коркоран, — ти міг собі заподіяти такого лиха, коли голився. Ну добре-добре, хай буде так.

Джонатан вирвав руку.

— Він поліз на мене з ножем, — сказав він. — Я навіть не знав, що він носив ніж. Він ховав його на литці. Я питав його, що за вантаж перевозився на човні. Тоді я вже все знав. Здогадався. Він був ще той здоровило. Я не знав, чи вдасться збити його з ніг, тому я схопив його за горло.

— Старе добре Адамове яблуко, еге ж? А ти трохи забіяка, правда? Приємно знати, що перебування в Ірландії хоч комусь пішло на користь. Це ж не твій був ніж, правда, солоденький? Ти до ножів узагалі з особливою пристрастю ставишся, я чув.

— Це був його ніж. Я ж сказав.

— А кому Гарлоу доставляв наркоту? Не знаєш часом?

— Не маю жодного поняття. Ні найменшого. Я був усього-на-всього матросом. Послухайте, забирайтеся геть. Ідіть і переслідуйте когось іншого.

— Ми таких наркокур’єрів називаємо мулами. Тих, хто перевозить наркоту.

Джонатан схопився за його слова й вирішив і собі атакувати.

— Так от чим ви займаєтеся. Ви і Роупер — торгуєте наркотою, так? Чудово. Недалеко я сховався від чортівні, яка відбувалася вдома.

Він відкинувся на подушки, чекаючи на реакцію Коркорана. Вона виявилася такою бурхливою, що аж заскочила його зненацька. Бо Коркоран неймовірно рвучко підстрибнув до Джонатанового ліжка і щосили схопив його за волосся.

— Любий мій, — з докором прошипів Коркоран. — Дорогенький, хлопчикам у твоєму положенні я б настійливо радив фільтрувати базар. Ми — компанія «Айронбренд: газ, світло і кокс» з Нассау, Бананова республіка. Ми ввійшли в короткий список лауреатів на Нобелівську премію з респектабельності. Зараз ідеться не про це, а про те, хто ти в біса такий?

Його рука відпустила Джонатанове волосся. Він лежав непорушно, серце голосно калатало.

— Гарлоу сказав, що ця робота — це повернення власності, — хриплим голосом озвався він. — Хтось, кому він продав човен в Австралії, накивав п’ятами, так йому і не заплативши. Джамбо з допомогою друзів вийшов на слід цього човна на Нормандських островах, принаймні так він мені сказав. Ми домовилися, що якщо я переправлю човен у Плімут, то ми зможемо його збути і справі кінець. Тоді я сприйняв цю історію за щиру правду, дурень, не треба було йому вірити.

— Любчику, а що ж ми все-таки зробили з тілом? — люб’язно поцікавився Коркоран, сівши назад у крісло. —

Вкинули в одну з легендарних корнволльських олов’яних копалень? Дотрималися давньої традиції?

«Зміни ритм розмови. Хай почекає. Побільше відчаю у голосі».

— Чому б вам просто не подзвонити в поліцію, екстради-тувати мене і забрати винагороду, яку пропонують за мою голову? — запропонував Джонатан.

Коркоран відставив імпровізовану попільничку з колін і замість неї поклав шкіряну теку на кшталт армійських, у якій, здавалося, були лише факси.

— А брат Майстер? — поцікавився він. — У чому він провинився?

— Він мене обдирав.

— Ох, бідненька безневинна овечка! Оце життя було до тебе несправедливим. Але як же так сталося?

— Всі інші працівники готелю отримували надбавки. Була ціла схема, кому скільки доплачувалося, залежно від посади і стажу роботи. Щомісяця накапувала нічогенька сума, навіть новачкам. Майстер сказав мені, що не зобов’язаний виплачувати надбавку іноземцям. А потім я дізнався, що всім іншим іноземцям він платив. Але не мені.

— Отож ти взяв своє з сейфа. Ну що ж, оце йому доля посміхнулася, що ти заодно і його не пришив, і навіть не полоскотав його своїм кишеньковим ножем.

— Я працював на

1 ... 81 82 83 ... 163
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нічний адміністратор», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нічний адміністратор"