Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

— Давайте на «ти». — Він усміхнувся так тепло, що я на мить розгубилася. — Не вперше, але рідко. Та якщо це місце настільки ж приємне, як твоя компанія, я, мабуть, стану завсідником. — Він нахилився трохи ближче, ніби це була наша таємниця. — А ти тут часто?

— Інколи, — знизала я плечима, намагаючись виглядати невимушено. — Щоб перепочити. Знаєш, трохи відволіктися від роботи.

— І чим ти займаєшся, Корделія? — Його голос був м’яким, але від цього питання в мене всередині все перевернулося. Його цікавий погляд змусив мене нервувати.

Я відчула, як у голові пронеслася думка про крамницю Кассандра. Чи варто розповідати? "А що, як він знає Кассандра? Що, якщо це якось повернеться проти мене?" Але одночасно я розуміла, що брехати немає сенсу.

— Працюю в магазині «Трави та зілля», — відповіла я нарешті, намагаючись не виказати свого хвилювання.

Магнус підняв брови, і в його очах спалахнула цікавість.

— Та невже? Це цікаво. Але ти виглядаєш не як звичайна працівниця. Скоріше як… муза.

Я не змогла втриматися й засміялася, хоча відчувала, як мої щоки запалали.

— Ну, це вже перебір.

— Анітрохи, — сказав він, і в його голосі не було ані краплі жарту.

Його слова звучали настільки природно, що я майже повірила. Майже. "Хто взагалі так говорить? Він завжди такий чарівний, чи це тільки зараз?"

— Чому я не бачила тебе раніше? — запитала я, намагаючись повернути розмову до більш звичайного тону.

— Я був у відʼїзді. І насправді, це я не бачив тебе раніше. — Він глянув на мене так, ніби я була якоюсь рідкісною знахідкою.

— Ну… я тут новенька, якщо можна так сказати.

— І як тобі в Ральтені? Подобається? — Його цікавий тон і уважний погляд викликали в мені змішані почуття.

— Так, — відповіла я, трохи розмірковуючи. — Але я тільки тут і була. Не знаю, як в інших містах Аларії.

— Я часто подорожую, то скажу відверто: Ральтен найкраще місто у всій Аларії. Ти зробила правильний вибір, зупинившись тут.

Я тихо засміялася, та вирішила змовчати про те, що спочатку цей вибір зробили за мене. "Правильний вибір? Ну звісно, коли тебе майже викрадають, то вибір тут відносний."

Коли Магнус підвівся, я відчула легке розчарування. Хотілося, щоб він залишився ще трохи. Його присутність, його голос, навіть ця впевнена постава — усе це створювало відчуття, ніби я була головною героїнею якоїсь старовинної казки.

— До зустрічі, Корделія. Сподіваюся, це лише початок, — сказав він, нахиляючись ближче. Його голос був теплим, майже інтимним, і я мимоволі затримала дихання.

Погляд Магнуса залишив мене у стані легкого замішання. Я відчула, як мої думки плутаються між його словами й тим, що я відчувала.

Коли чаклун вийшов, я ще довго сиділа біля вікна, спостерігаючи, як ранкове сонце освітлює бруківку Ральтена. Запах шоколаду й кориці змішався з якимось новим, незнайомим відчуттям, яке він залишив після себе.

***

Вечір був тихим і затишним, таким, коли навіть тиша здається особливою. Я сиділа в кріслі біля каміна з книгою в руках. Палаючі дрова потріскували, розливаючи тепле світло по кімнаті. Азар згорнувся помаранчевим клубочком на дивані, його легке дихання було ледве чутним, але створювало відчуття спокою. Усі деталі навколо ніби злилися в одну гармонію, але мої думки весь час поверталися до подій цього дня.

Ще коли я зачиняла крамницю після роботи, молодий чаклун із привітною усмішкою несподівано підійшов до мене.

— Доставка для Корделії, — сказав він, простягаючи мені букет.

Квіти були чарівними — ніжно-фіолетові, із переливами оксамиту на пелюстках. Вони виглядали настільки досконало, що я на мить засумнівалася, чи не частина це якоїсь ілюзії. Обгортка з тонкого шовкового паперу підкреслювала їхню вишуканість, а до стебел була прикріплена записка: "Чарівні квіти для чарівної дівчини."

Це точно від Магнуса, — подумала я, і ця думка викликала у мене теплу посмішку, яка так і не сходила з мого обличчя. Весь шлях додому я оберігала букет, ніби це було щось надзвичайно цінне. Прийшовши, я одразу віднесла квіти до своєї кімнати, подалі від очей Кассандра.

Магнус… Його посмішка, голос, той спокій і впевненість, із якими він говорив зі мною, зачарували мене. Він здавався таким ідеальним, але не так, як Кассандр із його строгістю і принципами. Магнус був легким, ненав’язливим і водночас магнетичним.

— Що ж, можливо, він просто хороший співрозмовник? — думала я, але відчувала, що це більше, ніж просто ввічливість. У його словах було щось таке, що змушувало серце тріпотіти. Він зацікавив мене, і це було дивно, адже раніше я навіть не уявляла, що зможу так швидко відкритись комусь новому.

Джейден… Спогади про нього більше не були болючими. Я не відчувала тієї порожнечі, яка раніше виникала, коли я згадувала про наші розмови, наші сварки, його зраду. Це був минулий розділ мого життя, і я не хотіла до нього повертатися. Здається, я нарешті була готова рухатися далі.