Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

Не зумівши достукатися до свого колишнього студента, який досягнув таких висот, Наталя Володимирівна вирішила підійти до питання творчо — пригрозила терактом, поставивши дурну умову. У гіршому випадку нею займуться правоохоронці, незвичайна справа набуде розголосу — і, може, президент згадає, хто така Щукіна й одного разу таки постукає в її двері. 

Наталя Володимирівна виявилася чудовим стратегом. 

Вона з’явилася перед ними в рожевій сукні з оборками та запахом парфумів із далекого минулого, простягла Едемові руку для поцілунку. Він підвівся й підсунув їй табурет. 

— Це був жовтень, Наталіє Володимирівно, я прийшов до вас зі схемою дипломної роботи і двома ось такими тістечками. 

— І з’їв обидва. 

Вони засміялися, і дівчина підхопила їхній сміх. 

— Сподіваюся, ви так само любите солодке. Лесю, ти взяла фарфоровий чайник? 

Він міг зрозуміти це ще тієї хвилини, коли Наталя Володимирівна вийшла з напівтемного коридору у відкриту полуденному сонцю кухню, міг і здогадатися — з її димчастих окулярів і обережного дотику до табуретки перед тим, як сісти. Однак лише тепер, коли вона заговорила — не повертаючи голови ні до дівчини, ні до нього, про чайник, який стояв у неї перед очима, — Едемові стало ясно: Наталя Володимирівна втратила зір. 

Розглядаючи її схоплене в пучок сиве волосся, зморшки біля рота й бурштинові сережки, Едем відчув гірку ніжність. Наталя Володимирівна раптом постала не лише мудрою професоркою із минулого президента Антоненка, а й стала частиною його, Едемових, спогадів. 

— Саме його. І заварила чорний чай. 

Леся обперлася на край раковини; в її погляді і словах не було ні жалощів, ні делікатності. Якби вона проявила бодай дещицю цього — її заняттям із економіки одразу настав би кінець. Отже, й Едемові краще відкинути сентиментальність, щоб ненароком не образити господиню дому. 

— Спасибі, дитинко. На сьогодні заняття закінчені. У понеділок розкажеш мені про криптовалюту, обговоримо, чи може держава запропонувати свою альтернативу біткоїнам. 

Едема вразила тема: от тобі й Наталя Володимирівна, навіть у її становищі пливе по центру річки! Останні сумніви розвіялися: з розумом у неї точно було все гаразд. 

— Наталіє Володимирівно, просити мене зараз піти — це непедагогічно, — у голосі Лесі зазвучали нотки протесту. — Головна наука — не економіка чи фізика, а вміння вибудувати своє життя. А хто може бути кращим учителем, ніж людина, яка досягла найвищого поста в державі? Президент однією порадою може дати більше, ніж рік духовних пошуків у тибетському монастирі. 

Леся схрестила руки на грудях так, що в своєму щирому обуренні стала чимось схожою на амазонку, але вочевидь цього не розуміла. 

— Лесю, навіть президенти дають звичайнісінькі поради: їжте фрукти, вчасно звертайтеся до лікарів, обіймайте маму перед сном, не лінуйтеся в головній справі свого життя й не вчіться на юриста, — втрутився Едем. — Весь секрет у тому, що, почувши такі банальні поради саме від президента, люди починають нарешті вірити в їхню цілющу силу. 

Леся фиркнула, стукнула по столу розеткою з рафінадом — і залишила їх наодинці. 

Едем розлив у чашки чай і, отримавши від Наталі Володимирівни відмову на пропозицію поділитися тістечком, узявся наминати його сам. Він навмисне голосно дряпав ложечкою тарілку, створюючи звукову картину процесу, заради якого господиня квартири щодня відправляла ученицю по смаколик. 

Наталя Володимирівна відпивала чай маленькими ковтками. На її обличчі повільно, як весняна троянда, розквітала усмішка. Едем перевів погляд на фотографію на стіні — його вразила схожість матері й сина. 

— Пам’ятаєте Колю? — Наталя Володимирівна наче відчула, що Едем розглядає світлину, і, не давши гостю відповісти, продовжила. — Утім, можливо, й ні. Він уже працював у Молодому театрі, коли ви були студентом. А коли стали відомим політиком, я якось сказала Миколці, що ви писали в мене дипломну роботу. Він здивувався. Хоча, звісно, він міг і вдати — Коля іноді на мені, власній матері, відточував свою акторську майстерність, уявляєте? 

— Ви, мабуть, були на всіх його виставах. 

— Тільки на комедіях. Яке материнське серце витримає, коли з сином відбувається драма! Хоч вона й створена уявою драматурга. Тому як актор він залишився для мене людиною, що дарує публіці сміх, а не викликає сльози. 

Наталя Володимирівна змовкла і застигла. Едем зрозумів, що вона ненадовго заглибилася в себе. 

Листя в саду ледь-ледь тріпотіло на вітрі. Горобець із тріскою в дзьобі скочив на гілку, що в негоду, напевно, стукає по підвіконню, зустрівся поглядом з Едемом, двічі моргнув і полетів далі. На сусідньому дереві вабило око налите солодким соком яблуко, й Едем примірявся до відстані — ні, дотягнутися не вдасться. 

Наталя Володимирівна виринула зі спогадів і повернула голову так, що, будь вона зрячою, пропалила б Едема до кісток. 

— У мене таке відчуття, що ви зараз скажете: «Я завжди знала, що ти станеш президентом». 

— Коля насміхався з тих моїх колег, які часом твердили: я знав, що цей мій студент досягне небачених висот. Бо це брехня. Ніколи не знаєш напевно. Тисячі людей проходять крізь сито твого життя. Серед них чимало таких, що подають великі надії. А потім зустрічаєш їх рядовими начальниками відділів, дрібними банківськими клерками, трейдерами, які не хапають зірок із неба. Найбільші жартівники перетворилися на старанних комсомольців, що розміняли гумор на анекдоти. Це не погано й не добре. Це життя. 

— То що ж, наші успіхи — результат випадковості, а не нашої праці? Це найбільш непедагогічна річ, яку я чув від педагога. 

— Наші успіхи — це результат того, чи знаєш ти всі свої сильні карти, чи тримаєш їх при собі, щоб викласти в потрібний момент, чи здатен розпізнати цей момент. 

Артура б зараз сюди, подумав Едем. 

Наталя Володимирівна зробила довгий ковток чаю. 

— От я й виклала свою козирну карту — знайомство з президентом країни. Та ви, утім, і самі здогадалися. 

Едем кивнув і відразу ж похопився, що його кивка вона не бачить. 

— Погрожувати терактом у надії, що я дізнаюся і згадаю свою викладачку, — це було дуже необачно. А якби до вас просто прийшли з обшуком? Якби затримали? Якби справа не опинилася в мене? Якби нею вирішили зайнятися після виборів? 

— Але ж спрацювало, — тихо сказала Наталя Володимирівна, намагаючись додати в голос якомога більше наївних ноток. 

Її долоня поповзла по столу і спинилася, знайшовши зап’ясток колишнього учня. Едемова рука зрадницьки смикнулася, але він устиг подолати реакцію раніше, ніж вона могла образити Наталю Володимирівну. Жінка мовчала, і Едем зрозумів: від нього чекають відповіді на невисловлене