Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"

– Я хочу впевнитись, що мої рідні вільні й знаходяться в безпеці. Якомога далі звідси, – відразу зазначила я.

– Хто б сумнівався. Ельвіро, я не монстр якийсь. Це була необхідність. Інакше я б ще довго возився з твоїм першим коханням та врівноваженням струменів, – миролюбно посміхаючись почав він.

– А вбивати Германа теж була необхідність? – прямо запитала я.

– Як же мене дістали ці Громи, – процідив він крізь зуби. – Мені вистачило його батька з допитами. Тобі я нічого не збираюсь пояснювати. 

– Тоді поясніть нарешті навіщо я вам взагалі треба? 

– Ти та деталь, якої мені не вистачає для ритуалу знищення Мертвого каменю. 

– Я здогадувалася, – прошепотіла, сідаючи на стілець, бо ноги мене не тримали. Звісно, після його розповіді про камені я здогадувалася. – Але я володію тільки двома струменями. 

– А я всіма іншими, окрім бойового та трав'яного. Я довго чекав на твою появу, Ельвіро, – божевільно посміхнувся мені ректор. – Камінь можна знищити лише усіма струменями в одному плині. І має бути залучено максимум два маги.

– Скільки вам років? – запитала, дивлячись в його темні очі.

– Багато, дівчинко. Мертвий камінь я віднайшов, коли мені було тридцять п'ять років. Від тоді під його впливом старіння моє сповільнилося. 

– А хіба не мало бути навпаки? 

– Той, хто володіє Мертвим каменем, володіє самою смертю, – церемонно промовив Арій і засміявся божевільним сміхом. – Мій дід був повним дурнем. Він не розшифрував манускрипти правильно, а покладався на дитячі казочки та легенди. Все не так, Ельвіро, все зовсім навпаки. 

– Так, а навіщо тоді вам його нищити, якщо він вам продовжує життя?

– Це не безсмертя. А знищивши його ми повернемо в цей світ магічну рівновагу та отримаємо славу навіки й справжнє безсмертя. Ми з тобою будемо безсмертні, дівчинко. Окрім того, вік інших теж збільшиться. Зникнуть хвороби. Хіба це не добре? Чому ти противишся? 

– Він знищить нас, як знищив вашого діда Живий камінь, – спокійно промовила я. Чомусь вже не було ніякого страху. 

– Можливо. Є така вірогідність. І вона була б набагато меншою, якби ти покохала мене. Кохання це те, що більш надійніше з'єднало б наші з тобою струмені, направленні на камінь. І мій дід самотужки нищив камінь, а ми будемо розподіляти напруження. Та і природа мертвого каменю зовсім інша. Тому думаю в нас з тобою не погані шанси на виживання. А якщо ні, то наші з тобою імена викарбують на стіні пошани, – знову зареготав він.

– Ви божевільний.

– Я могутній маг. Я той, хто врятує цей нікчемний світ від вимирання. Моє ім'я буде прирівняне до божества. І ніякі Громи та ти, Ельвіро, цьому не завадять. Я працював над цим ритуалом роками. Я пройшов такі випробування, щоб віднайти камінь, про які й згадувати моторошно. Я все своє життя поклав на вівтар цього світу і я достойний бути справжнім героєм. Бути рятівником! – останні слова він прокричав так голосно, що мені захотілося затулити вуха.

– Добре. Все буде як ви того бажаєте, – заспокійливо промовила, бо було таке відчуття, що він зараз зірветься, або мене розірве на шматки.

– От і добре, – відразу спокійно заговорив він. Як можна так різко заспокоїтись взагалі? – От і вирішили. Одну помилку ти зробила, зв'язавшись з малим Громом. Через них мені доводиться поспішати. Копають вони під мене досить швидко, тому чекати ми не можемо. От що тобі в мені не так? Чому не можеш мене покохати, а не того вишкірка? Я ж допоміг тобі. Я дав тобі перстень для зручності. В мене ще були такі плани… Але ти поспішила. Кинулася в обійми першому зустрічному бойовику. Ти мала б мене покохати, Ельвіро. Я герой! Він ніхто! – знову перейшов він на крик. 

– Я не знаю відповідей на ваше запитання, – відповіла доволі спокійно. – Кохання спланувати не можливо. Так само як не можливо змусити когось покохати себе. Я можу виконати всі ваші умови, окрім цієї.

– Дуррепа, – процідив він крізь зуби.

– А що саме про кохання кажуть ваші старовинні манускрипти? – поставила йому питання, ігноруючи його роздратований стан. 

– Це пророцтво. В давні часи жив відлюдник, який бачив майбутнє. І після знищення Живого каменю, він передбачив долю Мертвого каменю. Його учні записали ці його слова і закували у колбі, зітканої з древніх заклять. Я мало не лишився без рук, поки розбивав їхні закляття. 

– І про що йдеться в пророцтві? – обережно перепитала я, бо він знову починав говорити про себе і свої страждання. 

– Хочеш знати пророцтво? Ну що ж, можливо треба було відразу тобі його розповісти:

“Камінь Мертвих нащадка знайде

І він знищить його та не сам.

У цей світ рівновага прийде

І відновиться магії храм.

Від хаосу врятується той, в кого серце коханням живе.

І закінчиться мороку час.

І безсмертя героя знайде."

– Подумай над цим пророцтвом, Ельвіро. Воно про мене й тебе. Я нащадок і я герой. В моєму серці живе кохання до тебе, тож я врятуюсь. Я буду безсмертним. А чи врятуєшся ти, Ельвіро?