Читати книгу - "Вибухова парочка, Аріна Вільде"

Глава 39

Варто мені переступити поріг своєї квартири, як сльози образи рвуться назовні. Я обіцяю собі, що це в останный раз. Більше ніякої слабкості, ніяких почуттів і жодного хвилювання. Пішов Він до біса! Хочеться йому бути з Лізою, нехай котиться на всі боки, а нам з малюком удвох буде добре.

Вранці я треную перед дзеркалом байдужий вираз обличчя і вирушаю в офіс. Збираюся завалити Кіра дрібною рутинною роботою настільки, що йому навіть на обід не  буде коли вискочити. Я тримаюся холодно і відсторонено. Подумую про те, щоб і справді звільнитися, тому що при одному вигляді на чоловіка серце стислося у хворобливому спазмі, а вся витримка почала розсипатися на дрібні осколки.

Я намагаюся не дивитися на Кирила. Стою до нього спиною і задумливо дивлюся у вікно, як раптом починається справжній хаос. Пожежна сирена, дим і полум'я. Я не знаю що робити. Хапати важливі документи або рятуватися самій? На очі навертаються сльози, дихати стає важко, ще й Кір діє на нерви. Господи, що я скажу Федору Олександровичу? Адже це я відправила його підлікуватися за кордон, пообіцявши, що все проконтролюю і без його присутності нічого не трапиться. Мене затоплює відчай. Я навіть не розумію куди йду, силуети людей миготять перед очима, я кашляю від диму і натикаюся поглядом на бліде обличчя Федора Олександровича, який в черговий раз втік з австрійської клініки.

Я не знаю як буду дивитися йому в очі. Звичайно, у пожежі немає моєї провини, але весь цей час я відчувала відповідальність за компанію і відразу сказала йому, що ідея з уявною смертю для того щоб Кір одумався і став серйознішим: найжахливіша з всього що тільки можна було придумати.

- Федір Олександрович. ви тільки не хвилюйтеся, вам не можна, все буде добре! Це тільки з вигляду все погано, але впевнена, нічого серйозного не пошкоджено і ми швидко все відновимо, - заспокоюю чоловіка, а сама відчуваю слабкість у всьому тілі і запаморочення.

- Так, все буде добре. Все буде добре, Любочка, - безбарвним голосом вимовляє він тримаючись за серце.

- У нас тут чоловік без свідомості, терміново кисневу маску, швидше за все отруєння токсичним газом, - я обертаюся на крики і помічаю неподалік від нас лежачого на землі чоловіка без свідомості в дурнуватих синіх мокасинах.                                 

- Кір? Кір! - я зриваюся з місця і навіть забуваю про своє погане самопочуття. Федір Олександрович не відстає, я падаю на коліна поруч з чоловіком і з тривогою дивлюся в його біле, мов крейда, обличчя.                                   

- Відійдіть у сторону, будь ласка, - просять нас медики, але я не можу поворухнутися. Хапаю Кіра за руку і переплітаю наші пальці. Боже, тільки не це, він не може померти. Нехай хоч усіх дівчат з економічного відділу в ліжко затягне, але головне, щоб він був живий.  - Дівчино, відійдіть, ви заважаєте роботі медиків.                         

- Так Так звичайно.Він же виживе?  Скажіть,  виживе?  - зі сльозами на очах хриплю я.

- Звичайно, що з ним станеться?  Всього лише надихався диму, швидше за все, - паніка вмить відступає, я намагаюся встати на ноги, але мене хилить назад.     

- Любочка, ти в порядку?  Може, тобі теж варто поїхати в лікарню?  - подає мені руку Федір Олександрович, дивлячись на те, як пожежні машини об'їжджають будівлю, щоб почати гасити пожежу.               

- Ні-ні, це просто нерви.  Вибачте мене, будь ласка, це все я винна.

- Та при чому тут ти, дівчинко?  Ти чи підпалила будівлю?  - гірко зітхає він.  - Йдемо, поїдемо з Киром в лікарню, та й тебе не завадило б оглянути, он, дивись, навіть кроку зробити нормально не можеш.                          

- Все в порядку, мені просто потрібно відпочити.  Ви поїдьте, а я тут залишуся, раптом щось знадобиться.  І не нервуйте, все відновимо, головне щоб з персоналу ніхто не постраждав.

Я спостерігаю за тим як Кіра приводять до тями, а потім вантажать на носилки і несуть до машини швидкої допомоги.  З будівлі заводу валить дим. Люди розгублені, перелякані, хтось знімає все на камеру, хтось зі сльозами на очах дивиться на те, як догоряє їх стабільне життя.

Я роблю глибокий вдих і йду в бік пожежників, щоб дізнатися обстановку і взяти все під свій контроль, поки Кирило і Федір Олександрович будуть в лікарні.                                              

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно