Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Я знала, як це робиться в теорії, але слабко уявляла практичну реалізацію. До таких тонкощів я ще не дійшла. Магія ж другокурсника набирала силу.

От дурне!

– Слухайте мене всі, – довелось докласти чимало зусиль, аби не промекати це, а сказати досить гучно, – негайно геть з аудиторії і біжіть за деканом Флеймом. Я розберусь з вашим однокурсником.

– Але ж…

– Швидко!

Студенти послухалися. Я відступила в сторону, аби не стояти у них на дорозі і не заважати втечі з аудиторії, сама спробувала сконцентруватись на заклятті. Хлопець поступово бліднув, але вперто намагався читати закляття і далі.

От дурень!

Я підняла руку та кинула в нього магічною іскрою. Просте закляття кригою скувало губи хлопця, і він замичав, не здатний продовжити чаклувати далі.

Біда в тому, що магія хмарою зависла у повітрі та сама, хай і не так інтенсивно, тягнула зі студента сили. Не знаю, як швидко кликатимуть Есмонда, та він може і не встигнути допомогти…

Тож я прийняла для себе однозначне рішення: спробувати завадити хлопцеві самостійно. Закрила очі, уявила собі тонке крижане лезо та обережно просувала його у повітрі до здоровенної чорної хмари магії, що зависла посеред кімнати.

Знайти ту саму нитку, що пов’язувала юного експериментатора з результатом його чарів, виявилось непросто. Коли я намацала її, то рубанула, навіть не задумуючись про наслідки. Хлопець похитнувся, впав без свідомості, та перевіряти, який у нього стан, я не мала можливості.

На жаль, мала достатньо інших проблем, і серед них – абсолютно безконтрольні чари, що літали зараз над головою.

Заклинання, яке він вплітав у формулу розсіювання, впізнати мені не вдалось. Та, зрештою, це не мало жодної різниці; я й так прекрасно розуміла, що він коїть цілковиту дурню. Спробувала зосередитись на чарах, підізвати їх до себе…

Марно.

Можливо, вони піддадуться холоду?

Я підняла руку та направила потік власної сили просто на хмару. Магія зірвалась з пальців, врізалась в чорноту та, здається, таки проморозила її. Хмару потягнуло донизу, але те, що ще було чорним, а не посірілим від мого впливу, вперто рвалось нагору.

Прокляття! Якби зараз була зима, може, мені вдалося б це набагато легше. Та я поступово, один кубічний сантиметр за іншим, проморожувала чужі чари. Дозу за дозою. Інтуїція буквально волала: це єдине, що може врятувати нас від магічного вибуху. Адже безконтрольна магія небезпечна, з нею дуже важко поладнати.

Ще й так велике питання, як ліквідовуватимемо наслідки.

…Дві третини хмари уже було заморожено, коли я раптом зрозуміла, що мої сили майже скінчились. Похитнулась, ледь не впала, але змогла втриматись на ногах, скільки б мені це не вартувало. От тільки, на жаль, це не допомогло. Хмара розкололась.

Та частина, яку я пронизала своєю магією, просто спокійно опустилась донизу. Друга ж, не зачеплена моєю силою, закрутилась, мов дзиґа зі зміщеним центром, і кинулась в бік студента.

Я помчалась їй напереріз. Боялась, що невідоме закляття зараз просто поглине непритомного хлопця, тож встала між ним та чорнотою і підняла руки, з останніх сил створюючи щит.

…Він спрацював. Напевне, це і врятувало мене, те, що невідома магія так гарно взаємодіяла з холодом. На щиті тепер висіли клапті чорноти, хмара значно поменшала, але й сам захист став непридатним. Я скинула його з рук, мов заразу, і злякано глянула на хмару знов.

Хай дрібніша, вона все ще вражала своїми розмірами, а головне, кольором. І я не встигла зробити нічого, тільки повторила щитове закляття…

Хмара розбила його на шматки.

Чорнота врізалась просто мені в груди. Мене відкинуло в сторону, і незрозуміла сила, зібравшись у згусток, тепер окутувала мене, намагаючись поглинути з головою.

Спочатку темрява вкрила ноги, тоді дісталась до торсу. Я спробувала відповзти, та тіло було наче паралізоване.

Магія добиралась до голови.

З гуркотом відчинились двері, я почула чиїсь крики, побачила спалах невідомого закляття – і це було останнє, що я змогла розгледіти.

Чорнота зімкнулась над моєю головою, і я просто втратила свідомість.

*Історію принцеси Розанни ви можете знайти на моїй сторінці під назвою «Як не закохатися в дракона. Академія Торенвес» або за кнопкою в анотації. Я давно вже обіцяла цю коротку повість, буду рада, якщо ви приєднаєтесь до читачів. Книга невелика та розміщена повністю і безкоштовно. Насолоджуйтесь! Буду рада бачити вас і там.

Спойлерів до «сніжної відьми» в історії принцеси не буде, але з Мелісою та Алісою на її сторінках ми зустрінемось. Можете сміливо читати просто зараз!