Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Цілком можливо, — погодилася Фенцзє, — бувають же чоловіки, які з одного погляду закохуються в перших зустрічних жінок.

— Я не такий, — сміючись, заперечив Цзя Жуй.

— Але таких, як ви, — мало, — мовила Фенцзє. — Навряд чи в цілому світі набереться десяток!

Не тямлячись од радості, Цзя Жуй мовив:

— Вам, напевно, постійно доводиться нудьгувати?

— Ваша правда, — підтвердила Фенцзє, — одна надія, що хто-небудь прийде зі мною поговорити, розвіяти нудьгу.

— Якщо ви не проти, можу щодня розважати вас, — люб’язно запропонував Цзя Жуй. — Справ у мене немає ніяких!

— Не вірю! Невже ви готові щодня сюди приходити?

— Побий мене грім, якщо я брешу! — гаряче запевнив Цзя Жуй. — Я давно провідав би вас, але боявся: кажуть, ви небезпечна жінка і з вами треба бути насторожі. Але виявилося, ви добрі й чуйні, і я неодмінно буду вас провідувати, нехай навіть за це мені загрожує смерть!

— До чого ж ви розумні! — з удаваним замилуванням вигукнула Фенцзє. — Куди Цзя Жуну і його братові до вас! Та вони просто байдужі дурні! Манери витончені, а душа груба!

Слова Фенцзє глибоко запали в серце Цзя Жуя. Не в змозі оволодіти собою, він почав до неї наближатися, масними очицями вп’явся в її вишиту сумочку й зовсім недоречно запитав:

— Які персні ви носите?

— Будьте обережні! — тихенько попередила Фенцзє. — Як би служниці чого-небудь не запідозрили.

Порахувавши ці слова «найвищим велінням і найсвятішим повчанням», Цзя Жуй одразу відсахнувся.

— Вам час іти, — мовила Фенцзє.

— До чого ж ви жорстокі, сестрице! Дозвольте мені ще хоч трохи побути! — почав благати Цзя Жуй.

— Удень тут постійно люди, — з побоюванням вела далі Фенцзє, — і вас можуть помітити. Чекайте краще мене ввечері в західній прохідній залі.

— Тільки не обдуріть! — квапливо мовив Цзя Жуй — йому здавалося, що коштовна перлина вже у нього в руках. — Адже там теж повно народу.

— Не турбуйтеся, — поспішила запевнити Фенцзє. — Нічних служників я відпущу, двері ми замкнемо, і ніхто не зможе ввійти.

Очманівши від захвату, Цзя Жуй попрощався з Фенцзє й пішов із виглядом переможця. Насилу дочекавшись вечора, він крадькома прослизнув у палац Жунго, двері ще не замикали, і він безперешкодно проникнув до прохідної зали. Там стояла непроглядна пітьма й справді не було ні душі. Двері, що ведуть із зали в покої матінки Цзя, давно були замкнені, відчиненими залишалися тільки двері зі східного боку. Цзя Жуй прислухався — ні звуку. Потім щось клацнуло — це замкнули східні двері.

Цзя Жуй нечутно вийшов зі своєї схованки і штовхнув двері — вони були на замку. Він у пастці, з півночі й з півдня — глухі стіни, не перелізеш, немає за що вхопитися.

По залі розгулював вітер, він пронизував до кісток. У дванадцятому місяці ночі найдовші, й до ранку Цзя Жуй зовсім закоцюбнув.

На світанку з’явилася стара служниця й відчинила східні двері. Тільки-но вона повернулася спиною й пішла відмикати західні, Цзя Жуй, скулившись, вискочив надвір. На щастя, у таку пору всі ще сплять, і він, безперешкодно минувши задні ворота, стрімголов помчав додому.

Треба вам сказати, що Цзя Жуй рано осиротів і виховував його дід — Цзя Дайжу. Дід стежив за кожним кроком онука, боявся, як би той не кинув навчання, не почав пити й грати в азартні ігри. А тут раптом онук зник на всю ніч! Напевно пиячить де-небудь. Йому й на думку не могло спасти, що насправді сталося.

Всю ніч Цзя Дайжу в гніві метався, не знаходячи собі місця. Бачачи, в якому стані дід, Цзя Жуй, який іще не встиг обтерти піт з чола, не моргнувши оком, збрехав:

— Я вчора був у дядечка, а коли зібрався йти — вже стемніло, і він залишив мене ночувати.

— Скільки разів я тобі говорив, щоб не смів іти, у мене не спитавши дозволу! — загримів Цзя Дайжу. — За одне це бити тебе треба, а ти ще брешеш!

Він згріб онука в оберемок, добряче віддубасив ціпком, не дав йому навіть попоїсти, поставив посеред двору на коліна і звелів стояти доти, аж доки визубрить уроки на десять днів уперед.

Бідолашний Цзя Жуй! Як він страждав! Усю ніч тремтів од холоду, потім дістав прочухана, до того ж до всього мусив голодним стояти на колінах, просто у дворі, й читати вголос!

Одначе це не остудило запалу юнака. Він і подумати не міг, що Фенцзє над ним знущається, і через два дні, вибравши момент, наче й не було нічого, знову вирушив до неї. Вона прикинулася розсердженою. Як же! Він порушив дану обіцянку! Цзя Жуй клявся, виправдовувався. Бачачи, що він сам