Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Сьогодні ввечері, — сказала вона, — чекайте мене в будиночку біля доріжки за моїм будинком. Тільки глядіть, не обманюйте більше!

— А самі ви не обдурите? — недовірливо запитав Цзя Жуй.

— Можете не приходити, якщо сумніваєтеся!

— Обов’язково прийду, неодмінно! — поспішив запевнити Цзя Жуй. — Прийду, якщо навіть мені буде загрожувати смерть!

— А зараз ідіть, — наказала Фенцзє.

Цзя Жуй пішов, упевнений, що цього разу все буде як слід. А Фенцзє, як кажуть, «відібрала військо, призначила полководців» і влаштувала нову пастку.

Цзя Жуй ледве дочекався вечора. Але, як на зло, прийшли родичі й засиділися до самої вечері. Лише коли прийшов час засвічувати лампи й дід ліг спати, юнак пробрався до палацу Жунго, а потім проник у будиночок біля доріжки. Він метався з нетерпіння, як мураха на гарячій сковороді. Було тихо, ні звуку, ні шереху. Цзя Жуй у тривозі губився в здогадах: «Напевно, не прийде. Невже вирішила проморозити мене ще одну ніч?»

Тут юнак помітив у дверях чиюсь постать і, тільки-но вона наблизилась, упевнений, що це Фенцзє, кинувся на неї, як тигр на здобич, як кішка на мишу.

— Дорога сестрице! — вигукував він. — Я заждався тебе!

Цілуючи «кохану» і гарячково шепочучи «мила», Цзя Жуй повалив її на кан, зірвав з неї штани й, охоплений хіттю, не тямлячи себе, почав квапливо роздягатися. Раптом у дверях блимнуло світло — на порозі з’явився Цзя Цян зі свічкою В руці.

— Агов, хто тут?

З кана почувся сміх:

— Це дядечко Цзя Жуй мене домагається!

Цзя Жуй готовий був провалитися крізь землю. Як ви гадаєте, хто лежав перед ним?.. Цзя Жун!

Цзя Жуй хотів тікати, але Цзя Цян загородив йому дорогу.

— Стій! Друга пані нині розповідала старій пані, що ти з нею заграєш, і заманила тебе сюди. Стара пані розгнівалася й послала мене по тебе. Ходім!

На згадку про «стару пані» у Цзя Жуя душа пішла в п’яти, і він зміг лише вимовити:

— Дорогий племіннику, скажи, що ти мене тут не знайшов! А я тобі щедро за це віддячу!

— Відпустити тебе мені не важко, але яка буде віддяка? До того ж на слово я не вірю! Пиши розписку!

— А що писати?

— Дуже просто, — відповів Цзя Цян. — Пиши, що програвся й зайняв стільки-то лянів срібла для покриття боргу.

— Я готовий, — погодився Цзя Жуй.

Цзя Цян вийшов і за хвилину з’явився з папером і пензлем. Поторгувавшись, вони зійшлися на п’ятдесяти лянах, Цзя Жуй написав розписку, поставив свій підпис і віддав Цзя Цяну. Цзя Цян тим часом почав жартувати над Цзя Жуном. Той роздратувався і, скрегочучи зубами від злості, повторював:

— Завтра ж усім розповім, нехай судять як хочуть!

Наляканий Цзя Жуй почав кланятися йому до землі. Цзя Цян виступив у ролі миротворця й умовив Цзя Жуя написати ще одну розписку, на ім’я Цзя Жуна, на ту ж суму.

— Якщо довідаються, що я тебе відпустив, — сказав Цзя Цян Цзя Жую, — мені не уникнути покарання. Ворота, що ведуть до покоїв старої пані, давно замкнені, у вітальні старий пан розглядає нещодавно привезені з Нанкіна речі, так що й тією дорогою не можна пройти. Залишається задня хвіртка, але й там зараз ти можеш кого-небудь зустріти. Доведеться трохи почекати, я збігаю подивлюсь, а потім прийду по тебе. Тут залишатися не слід, можуть помітити. А, знаю, куди тебе сховати!

Він погасив свічку й, тягнучи за собою Цзя Жуя, вийшов у двір. Навпомацки вони дісталися ґанку, і Цзя Цян сказав:

— Залазь під ґанок і чекай мене. Тільки сиди тихо!

Цзя Цян і Цзя Жун пішли. Цзя Жуй зовсім занепав духом. Він забрався під ґанок і поринув у свої невеселі думки. Раптом нагорі почувся шум, і хтось виплеснув цебро нечистот, просто на Цзя Жуя. Той мимоволі охнув, але відразу затулив рота рукою. Облитий з голови до ніг смердючою рідотою, Цзя Жуй тремтів од холоду. Нарешті прибіг Цзя Цян:

— Ходімо швидше!

Цзя Жуй якось вибрався з-під ґанку і стрімголов кинувся додому. Вже настала третя варта, і йому довелося крикнути, щоб відімкнули двері.

— Що сталося? — запитували люди, дивлячись на Цзя Жуя.

— Я оступився в темряві й упав у відхоже місце, — збрехав він.

Опинившись нарешті в себе в кімнаті, Цзя Жуй умився й переодягся. Лише тепер він зрозумів, що Фенцзє просто познущалася з нього, і розлютувався. У той же час він досадував, що так і не вдалось оволодіти нею, і всю