read-books.club » Бойовики » Дім дивних дітей 📚 - Українською

Читати книгу - "Дім дивних дітей"

206
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дім дивних дітей" автора Ренсом Ріггз. Жанр книги: Бойовики / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 80 81 82 ... 87
Перейти на сторінку:
Важко було визначити, де є маяк — єдина світла цятка в темному океані, що оточував нас. Вона то зникала — то з’являлася знов, то підскакувала — то провалювалася між хвиль, ми двічі губили її і мали зупинятися, перелякано видивляючись маяк, а потім знову помічаючи його.

Сильна течія зносила клітку у відкрите море, а разом із нею — і нас. Якщо ми до неї незабаром не доберемося, то сили наші вичерпаються і ми потонемо. Цю моторошну думку я гнав від себе стільки, скільки міг, та коли світло маяка зникло втретє і нам довелося видивлятися його так довго, що ми вже навіть не знали, з якого боку непривітного темного моря воно зникло, я закричав.

— Нам треба повертатися назад!

Та Емма й слухати мене не хотіла, пливучи попереду дедалі глибше у відкрите море. Я був схопив її за ноги, якими вона бовтала у воді, але вона відштовхнула мене геть.

— Клітка потонула! Ми вже її не знайдемо!

— Ану замовкни! — скрикнула вона, і з її важкого дихання я пересвідчився, що вона була не менш втомленою, ніж я. — Стули пельку і вдивляйся!

Я схопив її і закричав прямо їй в обличчя, вона знову хвицнула мене ногою, та я не відпускав її; коли ж вона побачила, що вирватися не зможе, то розплакалася, нічого не кажучи, а лише завиваючи від розпачу.

Я потягнув її до маяка, але вона була, мов камінь, що занурював мене на дно.

— Пливи! — заволав я. — Пливи, інакше ми потонемо!

І раптом я побачив його: слабеньке, ледь помітне мерехтіння червоного світла. Воно було поруч, на невеликій глибині під водою. Спершу я не сказав нічого, боячись, що то мені ввижається, але вогник блимнув вдруге.

Емма заверещала і загукала. Схоже, клітка опустилася на ще один потонулий корабель, інакше чому вона залишалася на такій малій глибині? І мені хотілося вірити, що пташки й досі живі, бо клітка лишень ось-ось потонула.

Ми попливли до клітки, готуючись пірнути за нею, хоча я й гадки не мав, де для цього взяти сил, бо їх майже не лишилося. І раптом вона якимось дивовижним чином сама піднялася до нас.

— Що відбувається? — скрикнув я. — Це що — потонулий корабель?

— Не може бути. Тут немає ніякого корабля.

— Тоді що ж це в біса таке?!

Мені здалося, що на поверхню ось-ось вирине кит, великий, довгий і сірий. А може, то якийсь корабель-привид, що піднімається зі своєї морської могили? І в цю мить потужна напливна хвиля піднялася з глибин і відкинула нас геть. Ми відчайдушно замахали руками й ногами, намагаючись втриматися проти неї, але мали у цій боротьбі не більше шансів, ніж цурпалки проти прибою. Раптом щось гупнуло знизу об наші ноги — і ми піднялися разом із якоюсь величезною істотою, опинившись у неї на спині.

Вона показалася з води позаду нас: вона сичала і брязкала, мов якась гігантська механічна потвора. Нас вхопив пінистий потік води, що стікав навсібіч донизу, і вдарив нас об якісь металеві ґрати; ми відчайдушно вчепилися в них, щоби нас не змило у море. Вдивляючись крізь бризки солоної води, я помітив, що клітка тепер поміж двох предметів, схожих на плавники, що стриміли у потвори зі спини: один більший, другий — менший. Раптом нас накрив промінь маяка, і у його світлі я побачив, що то не плавники, а конічна надбудова і велика гармата, прикріплена болтами до корпусу. Ми їхали верхи не на морській потворі, не на кораблеві-привиді і не на киті. Це був…

— Підводний човен! — заволав я. Те, що він сплив під нашими ногами, не було випадковим збігом обставин. Напевне, саме на нього чекав Голан.

Емма вже щодуху бігла до клітки, і під її ногами гойдалася палуба. Я насилу зіп’явся на ноги. Коли я кинувся бігти, палубу накрила хвиля і збила з ніг нас обох.

Я почув крик, озирнувся і побачив, як із люка нагорі конічної башти показався чоловік у сірій уніформі і націлив на нас пістолет.

Посипалися кулі, брязкаючи об металевий корпус човна. Клітка була надто далеко, і ми неминуче перетворилися б на решето, перш ніж до неї добралися б, але я побачив, що Емма сподівалася таки встигнути добігти до клітки будь-що.

Я рвонув за нею, наздогнав, і ми разом попадали у воду.

Темна вода зімкнулася над нашими головами. Кулі шукали нас і у воді, залишаючи за собою ниточки маленьких повітряних бульбашок.

Коли ми знову виринули на поверхню, Емма вхопила мене і закричала:

— Навіщо ти це зробив! Я майже дісталася до них!

— Іще трохи — і він убив би тебе! — відказав я, вириваючись з її хватки, і раптом зрозумів: вона навіть не побачила того чоловіка, бо була суцільно зосереджена на клітці. Тож я показав їй на типа, який йшов палубою до клітки. Він підняв її і струсонув. Дверцята клітки відвиснули й розкрилися, мені здалося, що я побачив всередині якийсь рух, і це дало мені надію. Та нас знову накрив промінь маяка, і в його яскравому світлі я побачив обличчя стрілка — його задоволений вишкір і бездонні білуваті очі без зіниць. То був витвір, як і Голан.

Він засунув руку в клітку і витягнув звідти одну промоклу пташку. З башти йому свиснув матрос, і витвір побіг до люка з пташиною в руці.

Човен знову засичав і забряжчав. Вода довкола нас спінилася, немов закипаючи.

— Пливімо геть, бо він засмокче нас на глибину! — крикнув я Еммі. Та вона не чула мене, прикипівши поглядом до ділянки темної води біля корми судна.

Іще мить — і вона вже пливла туди. Я спробував її зупинити, але вона різко відштовхнула мене. І раптом крізь завивання і сичання човна я почув його — пронизливий закличний крик. То була пані Сапсан!

Ми знайшли її — вона підскакувала на хвилях, з останніх сил тримаючи голову над водою, била одним крилом і ледь ворушила другим — схоже, зламаним. Емма витягнула її. Я знову заволав, що нам треба вшиватися якомога швидше.

І ми, зібравши залишки сил, попливли геть. Позаду нас вже утворювався вир, засмоктуючи всю воду, витіснену човном. Море немов ковтало саме себе і намагалося заковтнути й нас, але тепер із нами був верескливий символ нашої перемоги, принаймні, часткової перемоги, і він давав нам силу

1 ... 80 81 82 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дім дивних дітей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дім дивних дітей"