Читати книгу - "Дім дивних дітей"

— Якщо вже терпіти фіаско, то це фіаско має бути ефектним і приголомшливим!

Мені пригадався пророчий сон Горація, де спустошену вогнем землю вкриють хмари попелу, і збагнув, що за видіння то було. Якщо витвори та порожняки знову зазнають невдачі, то цього разу вони зруйнують набагато більше, ніж п’ятсот миль безлюдної тайги. А якщо їм вдасться втілити свій план і перетворитися на безсмертних напівбогів, якими вони завжди мріяли стати… Я здригнувся від однієї думки про це. Життя під їхньою владою стало б справжнім пеклом на землі.

Прожектор крутнувся знову і знову засліпив Голана, я напружився, готуючись кинутися на нього, але зручний момент минув надто швидко.

— Дарма стараєтеся, — сказала Емма. — Можете викрасти хоч усіх імбрин — вони вам не допомагатимуть.

— Ні, допомагатимуть. Вони робитимуть це, інакше ми повбиваємо їх усіх. А якщо це не спрацює, то почнемо вбивати вас, а їх змусимо це споглядати.

— Ти божевільний, — сказав я.

Пташки переполохалися і пронизливо закричали. Голан гаркнув на них, щоби вони замовкли.

— Ні! Справжнім божевіллям є те, що ви, дивні люди, ховаєтеся від світу, хоча могли б ним панувати, пасуєте перед смертю, хоча могли б узяти над нею гору, дозволяєте решті людства, цьому генетичному сміттю, заганяти вас у підпілля, тоді як легко могли б зробити їх своїми рабами, якими їм належить бути за самим фактом їхнього народження! — Кожне речення Голан супроводжував емоційним помахом клітки, мабуть, гадаючи, що так ми швидше усвідомимо почуте. — Оце справжнє божевілля!

— Припини! — скрикнула Емма.

— Ага, то вам не байдужа доля цих пташок! — вигукнув Голан і ще сильніше струсонув клітку. Раптом маленька червона лампочка, прикріплена до прутів клітки, спалахнула яскравіше, і Голан, різко повернувши голову, кинув погляд у темряву позаду себе. А потім знову глянув на Емму і скрикнув:

— Вони тобі потрібні?! Тримай! — І з цими словами він відсахнувся і змахнув кліткою, цілячи їй у голову.

Емма скрикнула і пригнулася. Голан, наче дискобол, затягнув розмах, аж поки клітка не пронеслася у повітрі над її головою, а потім відпустив. Перелетівши через перила, залізна конструкція понеслася, обертаючись, униз, у нічну темряву.

Я вилаявся, а Емма скрикнула, підскочила до перил і безпорадно махнула руками, намагаючись спіймати клітку, яка полетіла униз, до води. І в цей момент замішання Голан стрибнув на мене, збив на долівку, а потім ударив кулаком у живіт і ще раз — в щелепу.

Мені запаморочилося в голові, було важко дихати. Голан потягнувся до пістолета, а мені довелося напружити всі сили, щоб не віддати його. Те, що він так відчайдушно намагався ним заволодіти, засвідчило, що пістолет заряджений. Я хотів був викинути його за перила, але Голан вчепився у нього і смикнув, але я не відпускав.

— Ах ти ж сучий вилупок! — скрикнула Емма, і її руки, охоплені полум’ям, на мить показалися над головою Голана і схопили його за шию.

Я почув, як його шкіра засичала, наче сире м’ясо на сковорідці. Він несамовито заверещав і відкотився від мене. Його рідке волосся спалахнуло вогнем — і раптом він вчепився Еммі в горло, наче був не проти згоріти, аби тільки мати змогу задушити її. Я скочив на ноги і, тримаючи пістолет обома руками, націлив його.

На якусь секунду в мене з’явилася можливість вистрелити в нього майже впритул. Я спробував викинути все із голови і зосередитися на тому, щоби мої руки не тремтіли. Провів уявну лінію від плеча через приціл до цілі — голови цього чоловіка. Ні, не чоловіка, а потворної пародії на нього. Істоти. Лихої сили, яка організувала вбивство мого діда і зруйнувала все те, що я смиренно називав життям, хоч яким би скромним воно не обіцяло бути. Сили, яка занесла мене в цю точку простору і часу, не питаючи мого дозволу, так само, як і сили менш лихі і менш аморальні, вирішували за мене, не питаючи дозволу, як мені жити і що робити відтоді, як я став достатньо дорослим, щоби щось робити і приймати рішення. Але в мене з’явився шанс зламати цей хід подій, малесенький слабенький шанс, який уже вислизав із моїх рук.

«А тепер натисни на гачок».

Пістолет підстрибнув у моїх руках, і його постріл прозвучав так, немов довкола мене тріснула й розверзлася земля; звук був такий несподівано-оглушливий, що я мимоволі заплющив очі. Коли ж я їх знову розплющив, то побачив, що все довкола якось химерно завмерло. Хоча Голан так і стояв позаду Емми, схопивши її за горло і тягнучи до перил, мені здалося, що їхні фігури були, наче з бронзи відлиті. Невже імбрини знову перетворилися на людей і зачаклували нас? Але наступної миті картина «відтанула», Емма вирвалася з міцної, мов лещата, хватки, а Голан заточився, позадкував і важко сперся об поруччя.

Отетеріло витріщившись на мене з виразом невимовного подиву на обличчі, він розтулив був рота і хотів щось сказати, але не зміг. Голан затиснув долонею дірку, яку я прострелив у його горлі, завбільшки з невеличку монету; кров сочилася крізь його пальці й стікала по руках. Сили швидко покинули його, і він, повільно перевалившись через перила, полетів у темряву.

Ми забули про нього тієї ж миті, коли він щез. Емма скрикнула, показуючи на море.

— Вони он там, поглянь!

Я примружився, прослідкував за її рукою і ледь розгледів вдалині слабку пульсацію вогника, що погойдувався на хвилях. Мить — і ми, прожогом кинувшись до отвору, вже летіли вниз звивистими сходами, підсвідомо навіть не сподіваючись добратися до клітки, перш ніж вона потоне, але таки несамовито-істерично намагаючись встигнути.

Вирвавшись назовні, ми побачили Міларда з накладеним джгутом, а поруч із ним — Бронвін. Він щось гукнув, але я не розчув, та того було достатньо, щоби пересвідчитися в тому, що він живий. Вхопивши Емму за руку, я скрикнув:

— Човен! — показуючи рукою туди, де до скелястого валуна хтось припнув каное, але до нього було надто далеко, стояло воно з незручного боку, а часу ми не мали. Натомість Емма штовхнула мене до моря — і ми бігом влетіли у воду.

Холоду я майже не відчував. Всі мої думки були про те, щоби добратися до клітки, перш ніж вона зникне під темними хвилями. А вони хлюпали нам у обличчя, і ми несамовито рвали ті хвилі на шматки, відпльовуючись і відкашлюючись.