Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"

стукнув провою (Прова це ніс судна, – успів сказати коментатор) об дошки а коли причалював, то в нього вже й парус був прибраний і згорнутий клівер (Клівер – це трикутне крило перед головним парусом – ним маневрують проти вітру) і дід стояв у шаланді по пояс у воді і страшно лаявся зостатніми словами».

«Лаявся ж він от на що. Вийшло, що він забув на Куті кисет з тютюном і не курив через цілий рейс».

«Самому їхати нудно, – казав дід, – робити нічого, а тут ще тютюну немає. Мало не здох з нудьги, їхавши. Через це й води набрав. Вітрець свіжий, треба б парус узяти на рифи ( – підгорнути низ паруса на рею і зменшити, таким чином, його дійову поверхню), а то й геть прибрати, бо й самого клівера було б предосить, щоб добігти. А тут курить нічого і до самого Очакова ні в кого попросити – хіба в мартинів. От і біг усю путь на повний хід – щоб швидше закурити. Потопнути не потоп, а води нахлюпало повну шаланду».

«Зроду, – каже, – сам у шторм більше не поїду. А то часом знову забудеш кисета і пливи вісімнадцять верстов без тютюну. Такий то в нас моряк дід Орцій».

– Хто це про мене бреше? – сказав веселий, лагідний голос, і дід Орцій присів до нас на призьбу. – Це чи не Терентій, бува, губу розпустив?

– Ви, діду, не дуже тут розоряйтесь, – одказав Терентій Пожа. – Це, щоб ви знали, вам не рибалки, а такі люди, що можуть у книгу про вас написати, а то і в газету. – Дід зацікавився і почав розпитувати.

«Це ви, значить, книжки составляєте, – сказав дід. – Давно хотілося побачити таких людей. Може ви скажете старому-дурному, як це воно в нас робиться. Чи, приміром, бамага – ваша, чи казьонна? І скільки ви платите тому, хто букви складає?»

Коли дідові пояснено, хто пише книжки, хто друкує і чиїм коштом, дід узявся до принципіяльних питань.

«Так. Добрав, – сказав дід. – А тепер скажіть мені таке: чи ви пишете все, як було, а чи так вигадуєте всяке-таке, щоб ви ж вибачили мені на слові, всяку-таку брехню?»

Якнебудь, соромлячись і не знаючи на яку ступити, ми пояснили дідові, що таке белетристика. Виходило в нас так, що ми пишемо правду – тільки не знаю, чи дід нам пойняв віру, бо прямої відповіді він від нас не дістав. Але, видно, він постановив усе ж таки сповіритися на нас. Старий людознавець і психолог, він правильний зробив висновок, що ми хлопці все ж таки чесні, хоч і не ручимось за чисту правду в усьому, що пишемо. Цей свій сприятливий висновок дід сформулював так:

«Напишіть, значить, у вашу книгу, що дід Орцій ще живий і в первих строках своєї книги передає привіт усім чесним роботарям, а так само привіт і дітям їхнім і всьому сімейству чесних робочих людей. Ще передаю привіт і кланяюсь тим, хто не допускає експлуататорів до роботи, і скажіть, чи то пак напишіть, що дід Орцій – комсомолець і скоро буде проситись до партії. І передавайте привіт і скажіть, щоб таких культробітників, як Климов, не присилали, бо він через увесь день спить, а картину, що в кіно крутять, ми вже ждемо місяць і ждання загубили».

«Це буде правда», – сказав дід і розповів, як під час шторму дехто хотіли викидати рибу з шаланд, бо, мовляв, море хоче забрати назад рибу. В його розповіді головним чином зверталось увагу на те, що тільки дурній голові може спасти на думку такий забобон. Він більше лаявся, ніж розповідав. Але те, що він розповів, було таке цікаве, що я не додержав даної дідові обіцянки писати чисту правду і написав баляду про рибалок.

V

Під парусами лежать ловці,

І дно парує під парусами.

На морі штиль і лінива синь

Полегом зелений обмилює камінь.

– Бунація. – Стиха сказав старший. –

Але вилазьте. Буде левант. –

Як двадцять п’ять лебединих ший

Випливає двадцять п’ять шаланд.

Ідуть на веслах: невесело це,

Важніють руки і спати хилить

– Старшино. Слухай. Не пізно ще

Вернутись. Нема ні вітру, ні хвилі.

– Бунація. Правда. – Сказав старий.

– Але недобір. Недобір до плана.

– Греби, хлоп’яга. Воду рий.

– У морі гнатиме тремонтана.

– За Тендрою – бачиш – хмарка є.

– Леліє немов учорашня піна?

– Вона мені знак, мені знак дає

– Яка сьогодні буде година.

Гей, пожа! Стерно рипить у руці.

Пожій! Завертає шаланда ліво.

Висипають сіть молоді ловці.

Орцій! Набирає вітру клівер.

Не раз і не два висипали сіть

Насипали живим шаланду сріблом.

По борт, по вінця риба лежить

Для братів, для робочих добута риба.

І от розібрався малий вітрець

Покинуто весла, мов птиці

Самі випливають шаланди на герць

За моря синяву гряницю.

І знов висипають, і моряний лан

Родить живосрібляні гори,

Де в борознах сплився зелений лиман

Із синьою хвилею моря.

Та борозни глибше заорює вітер

Жене в буржуазні краї тремонтана,

Хитає шаланди, напружує сіті

Збиває з зеленої гряні лимана.

Спускай топселі! Керуй у вітер

Варуйся хлопці! На рифи бери!

Ще зима у воді. Ще зима на світі

Ще навіть не провесна. Ще не апріль.

Налетів бурхайло і пінна бруя

Шумує під прову, біжить у борінній

Путі, як плуг у чорних полях,

Зарипіли стерна в холодній піні.

У море! Вперед! Нема вороття!

Летять мартини за неба двері

Від неба й до неба бурхайла стяг,

Чим далі і