Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

— Ага,— озвався Страйк, чудово відчуваючи, як чимдалі сильніше дратується Вторак.— Може бути корисним.

— Так, і я забув про того типа, який написав тобі листа, мовляв, у захваті від твоєї кукси,— додав Вордл.— Шукаємо його.

— Чудово,— сказав Страйк, не дуже розуміючи, що Вордл каже, але жестом показуючи Втораку, який уже хотів був вставати з дивана, що закінчує розмову.— Слухай, Вордле, я зараз не можу розмовляти. Краще пізніше.

Коли Вордл поклав слухавку, Страйк спробував умилостивити Вторака — той, чекаючи на закінчення телефонної розмови, встиг себе накрутити. Питання про те, що саме він може вдіяти з тим фактом, що дівчина покинула бізнесмена, детектив не поставив, бо не хотів геть занапастити бізнес. Присьорбуючи чорну, мов смола, каву і відчуваючи, як наростає біль у скронях, Страйк головно боровся з однією емоцію — палким бажанням послати Вторака під три чорти.

— То що,— питав клієнт,— ви будете з цим робити?

Страйк не знав, що саме пропонують йому: силоміць навернути Платину в старі стосунки, чи слідкувати за нею по всьому Лондону, щоб вистежити нового бойфренда, чи повернути Втораку гроші. Та не встиг він відповісти, як на сходах почулися кроки і жіночі голоси. Вторак тільки й устиг, що кинути на Страйка зляканий і питальний погляд, а тоді скляні двері відчинилися.

Робін здавалася вищою, ніж Страйк пам’ятав: вищою, гарнішою і якоюсь засоромленою. За нею — і за нормальних обставин цей факт зацікавив і розвеселив би його — стояла жінка, яка могла бути тільки її матір’ю. Трохи нижча на зріст і помітно ширша, вона мала таке саме рудувато-біляве волосся, такі самі сіро-блакитні очі й вираз доброчинної проникливості, добре знайомий начальнику Робін.

— О, я перепрошую,— вимовила Робін, побачивши Вторака, й різко зупинилася.— Ми можемо почекати внизу... ходімо, мамо...

Незадоволений клієнт підвівся з сердитим виглядом.

— Ні-ні, нічого,— мовив він.— Мені не призначено. Я піду. Страйку, лишився мій останній рахунок.

І він вийшов з офісу.

За півтори години по тому Робін з мамою мовчки сиділи в таксі, яке везло їх до вокзалу Кінгс-Кросс. Ліндина валіза злегка хиталася на підлозі.

Лінда наполягла на тому, що перед поверненням до Йоркширу має познайомитися зі Страйком.

— Ти на нього працюєш більше року. Звісно, він не буде проти, якщо я зазирну привітатися? Я хочу принаймні подивитися, де ти працюєш, щоб краще розуміти, коли ти розповідаєш про свій офіс...

Робін щосили опиралася, бентежачись на саму думку про те, щоб познайомити маму зі Страйком. Це було якось дитинно, недоречно, нерозумно. Особливо вона переймалася через страх, що мамин прихід утвердить Страйка в упевненості, що Робін надто налякана і не може працювати над справою Келсі.

Тепер Робін гірко жалкувала, що не змогла приховати свій переляк, коли надіслали листівку з Веттріано. Треба було подумати наперед і не показати страху, надто після того, як вона розповіла Страйкові про зґвалтування. Страйк сказав, що це нічого не змінює, але вона не вірила: Робін мала чималий досвід спілкування з людьми, які за неї вирішують, що для неї добре, а що ні.

Таксі огинало Іннер-Секрл, а Робін мусила нагадати собі: мама не винна в тому, що вони отак наскочили на Вторака. Треба було спершу подзвонити Страйкові. Насправді Робін просто сподівалася, що Страйк буде в себе нагорі чи взагалі деінде, і тоді можна буде показати Лінді офіс і не знайомити їх. Вона боялася, що коли подзвонити, Страйк навмисно прийде знайомитися, підбурений характерною сумішшю бешкетництва й цікавості.

Лінда зі Страйком теревенили, Робін готувала чай і свідомо нічого не казала. Вона сильно підозрювала, що однією з причин, які спонукали Лінду познайомитися зі Страйком, було бажання точно оцінити міру теплоти, яка існувала між ним і донькою. На щастя, Страйк вигляд мав жахливий — здавався років на десять старшим за свій справжній вік. Щетина на щоках, запалі очі — типовий його вигляд, коли Страйк не спить цілий тиждень. Лінді доведеться дуже постаратися, щоб і далі плекати упевненість, ніби Робін потай закохана у свого боса — тепер, коли вона Страйка бачила.

— Він мені сподобався,— сказала Лінда, коли перед очима вже постав червоноцегляний палац Сент-Панкраса,— і мушу сказати, що хоч чоловік він і не дуже вродливий, щось у ньому є.

— Так,— холодно озвалася Робін,— Сара Шедлок теж цієї думки.

Незадовго до того, як вони з мамою поїхали на станцію, Страйк попросив п’ять хвилин поговорити з ним наодинці в кабінеті. Тут він передав Робін перелік стрип-клубів і масажних салонів у Шордичі, який розпочав складати, і попросив почати клопітний процес обдзвонювання їх усіх у пошуках Ноеля Брокбенка.

— Що більше я про це думаю,— додав Страйк,— то більше мені здається, що він десь там працює охоронцем чи викидайлом. Чим ще займатися здоровилові з мозковою травмою і таким минулим?

Щоб захистити почуття Лінди, яка все чула, Страйк не став додавати про певність у тому, що Брокбенк має працювати в секс-індустрії, де найлегше знайти вразливих жінок.

— Гаразд,— відповіла Робін і лишила перелік у себе на столі, куди його поклав Страйк.— Зараз проводжу маму і повернуся...

— Ні, я хочу, щоб ти працювала з дому. Записуй усі дзвінки; я з тобою зв’яжуся.

Перед очима в Робін промайнув постер «Дестиніз чайлд» до альбому «Та, що вижила».

— Коли я повернуся до офісу?

— Подивимось, як піде,— озвався він. І, правильно витлумачивши вираз на її обличчі, додав: — Слухай, я думаю, що Вторака ми щойно втратили назавжди. За Татом-Вар’ятом я можу постежити сам...

— А що Келсі?

— Ти намагаєшся вистежити Брокбенка,— пояснив Страйк, показуючи на перелік у неї в руках. А тоді (голова розколювалася, хоч Робін про це не знала) додав: — Слухай, завтра ніхто не працює, державне свято, королівське весілля...

Все зрозуміло: Страйк хоче прибрати її з дороги. Поки її не було на роботі, щось змінилося. Може, Страйк нарешті пригадав, що її не тренували у військовій поліції, що вона не бачила розчленованих тіл до появи тієї ноги в офісі. Коротко кажучи — що вона не та напарниця, від якої за таких екстремальних обставин для нього є користь.

— Я щойно мала п’ять днів відпустки...

— Господи Боже,— урвався терпець Страйкові,— ти ж просто дзвониш людям і складаєш перелік — нащо задля цього тут сидіти?

«Ти просто дзвониш людям і складаєш перелік».

Робін пригадала, як Елін назвала її Страйковою секретаркою.