Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

 – І що ж, ви зовсім нічого дивного не бачили? – запитав Тесей, схиляючи голову. Дід похитав головою, і некромант насупився. – А чому ж тоді звернулися до нас, а не до шукачів чи ще до кого?.. 

Старий переступив з ноги на ногу. 

 – Ой, та таке ж відчути можна… Кури не несуться вже місяць, подохла корова в сусідки, і спати якось тривожно. Наче щось тут бродить постійно – тільки невидиме оку.. 

Тесей тільки напівнасмішливо мугикнув, а Айза серйозно кивнула. Вона не недооцінювала чуття звичайних людей – вони, хоч і знали мало що про магію, все ж добре її відчували, особливо тоді, коли справа стосувалася всього, пов’язаного зі смертю. А у місті-цвинтарі про трупи і духи місцеві знали, певно, все. 

 – Тоді дайте нам, будь ласка, лопату, – рішуче сказала вона. Краєм ока помітила, що Тесей на неї вирячився, проте не зважала. Старий натомість не здивувався, а лопата – стара і заржавіла – вже стояла в нього напоготові. 

Айза хвацько закинула її на плече і попрощалася, рушивши до хвіртки, а Тесей тільки поспішив за нею і, здавалося, він мало що взагалі розумів. 

 – Для чого тобі лопата? 

 – Щоб суп нею їсти, – єхидно відізвалася Айза, шукаючи якусь щілину у старому паркані. Він був побудований дуже дивно – як якась неприступна, хоч і трухлява фортеця, що не мала входу та виходу. Тесей знову вирячився на неї, піднявши високо брови. 

 – Жартуєш? – запитав він із тонкою усмішкою, яку Айза відразу ж і повернула. 

 – Ну а як ти думаєш? Чим ти трупи збираєшся копати взагалі? 

Тесей замість відповіді тільки змахнув рукою; на ній з’явилися іскри, а за мить після цього камінець, що лежав на землі, стрибнув йому прямо в долоню. 

 – Якось так, – сказав він насмішливо, але Айза його настрою не поділяла. Вона вже знала, що буває, коли використовуєш багато магії біля мертвих. Для того ж некроманти і носили із собою зброю – щоб якомога менше розмахувати чарівними іскрами і тривожити душі, що не встигли піти. Тесей, здавалося, про це не думав – скоріш за все, до лабораторії йому приносили не тільки вже викопані, але і помиті тіла. 

 – Давай все таки скористаємося старою-доброю лопатою, – кинула Айза, протискаючись між двома дерев’яними палицями. Після цього вона зупинилася на самому краєчку городу, занурюючи інструмент у землю. 

Тут, вочевидь, хтось таки бував – весь город був перекопаний, як наче після збору урожаю; сморід стояв страшенний – і тільки те, що Айза вже бувала не в одному хліву, дозволило їй не затискати носа. Тесей такої витримки не мав і все ще дихав крізь мереживну і накрохмалену хустинку. Айза навіть не могла його звинувачувати. 

До того ж в них була тільки одна лопата, а Айза не довірила би її Тесеєві – він, цілком імовірно, не знав, з якого кінця її потрібно тримати. Та окрім нестерпного запаху гниття, Айза вловлювала ще один – дуже добре знайомий. Першу гілочку сухого звіробою вона знайшла у землі, щойно перше витягла лопату із жменею ґрунту. Без сумніву, хто би це не робив, він намагався замести сліди, хоч і виходило кепсько. Енергія вирувала, але відірвано – ніхто би і не подумав, що тут може ховатися якийсь труп, якби йшов на це місце без підозр. 

Найбільше Айзу засмучувало те, що вона поняття не мала, де ж їй починати – тіла могли бути закопані на будь-якому місці величенької ділянки, і через цей звіробій вона не могла точно виловити жодного, навіть найтоншого потоку енергії. 

Все, що їй залишалося – так це покластися на власну інтуїцію. І тоді Айза почала копати. 

Весь цей час Тесей стояв поряд і сопів, не здатний хоч якось допомогти. Айза спітніла, і чомусь їх почало здаватися, що її праве стегно горить вогнем, але вона намагалася не зважати. Можливо, потягнула м’яз. Вона намагалася копати обережно – зовсім не хотіла втрапити якомусь трупу гострою лопатою по голові – і через це одне робота займала ще більше часу. 

Через якісь сорок хвилин роботи, що вже плавно перетікали у годину, її лопата вперше наштовхнулася на щось тверде. Айза не змогла стримати вигуку радості, і почала копати вдвічі активніше, а Тесей, відволікшись від своєї розповіді про вереваги чарів над лопатою, завис у неї над плечем, затуляючи сонце. 

 – Допоможи мені, – скурувала Айза, і Тесей із виразом огиди на лиці схпився рукою за тіло трупа, допомагаючи витягнути його на поверхню. Опізнати його, звісно ж, було просто неможливо – одяг давно зітлів, і залишилися самі кості, волосся та кілька інших дуже неприглядних деталей, на які Айза намагалася не звертати уваги. 

Спільними зусиллями вони дістали тіло та вклали його на краєчку городу. Краєм ока Айза помітила, що старий піддивляється за ними через дірку в паркані; вона вже уявляла, які плітки поповзуть містом, варто тільки їм покинути цей город. 

Тесей відпустив кістляву руку трупа і обтер долоні об штани, а потім озирнувся на Айзу. 

 – Може, ти таки довіриш мені ту кляту лопату? Я ж не можу просто стояти, поки ти працюєш! 

Айза, що спершу була налаштована скептично, тільки мугикнула у відповідь. Сили в неї вже закінчувалися, а приємне ранкове сонце вже перетворювалося на палюче обіднє – і дарма, що вже наближалася середина жовтня. 

Вона тільки простягнула Тесеєві черенок лопати, як раптом помітила за спиною некроманта якийсь неясний, але на диво швидкий рух. Не даючи собі і миті на зайві роздуми, Айза змінила курс лопати і щосили вгатила нею по чужій голові.