Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

За дванадцять годин Настя вийшла з аеропорту в Лос-Анджелесі, де її зустрічав батько.

- Доня, - середнього зросту чоловік у діловому костюмі і теплою посмішкою на ще моложавому обличчі розкинув руки і міцно притиснув до себе дівчину. Настя широко посміхнулася, побачивши, нарешті, батька, і обхопила його за плечі, відзначаючи про себе його досить здоровий вигляд, якщо не брати до уваги легких синців під очима.

- Здрастуй, пап, як ти? - відірвалася від рідної людини і дбайливо схилила голову. - Ти мене налякав. Щось трапилося?

У сірих очах чоловіка промайнула тінь. Водій забрав у Насті валізу, і батько з дочкою сіли до автомобіля.

- Настя, я тут пробуду до вечора, так що ми зможемо все обговорити. Давай поки додому. Ти відпочинеш після дороги, душ приймеш, замовимо вечерю, і я тобі все розповім.

- Тату, ти лякаєш мене.

- Все в порядку, дочка. Нічого смертельного, але все ж проблема є.

- Зі здоров'ям?

Батько здивовано підняв брови, а потім посміхнувся, і на його привабливому обличчі з'явилися кілька зморшок. Притиснув до себе доньку і поцілував її в маківку.

- Пробач мені, Настя. Я забув, яка ти у мене дбайлива. Треба було тобі відразу сказати, що я здоровий як бик. І справа стосується абсолютно не цього.

- Тату, ти нелюд. Знаєш, скільки нервів я вимотала, поки їхала сюди? Навигадувала чорт зна що. - Настя полегшено видихнула, відпускаючи дурні думки і укладаючи голову на міцне плече. Якщо батько здоровий, то і все інше дурниця. Можна розслабитися після стількох годин безперервного хвилювання. Що може бути настільки жахливого?

- Настя, скажу тобі правду, справи наші досить погані. - серйозно сказав Віталій Олегович, сидячи за обіднім столом в їхньому будинку на березі Тихого океану.

Настя, як і просив батько, прийняла душ після дороги, приготувала легку вечерю, відмовившись від ресторанної їжі. І тепер після того, як вони поїли і допивали вино, батько зважився розповісти доньці причину її приїзду.

- Наші, це наші з тобою? - потягнула з келиха вино дівчина, спостерігаючи, як її сильний, мудрий, врівноважений зазвичай батько стомлено потирає віски. Важке передчуття знову нависло над дівчиною, подібно куполу, який позбавляє повітря.

- Наші, це нашої компанії, - важко видихнув чоловік і подивився дочці в очі. - «Speeds» на межі банкрутства.

Настю оглушило новиною. Вона повільно поставила келих на стіл. Їй почулося? Не може бути, щоб це було правдою.

- Як це?

- Ми вже півроку не в найкращому становищі. - визнав Віталій.

- Півроку? - вражено прикрила рукою рот Настя. - Як це? Чому ти не казав нічого?

- Думав, що вийде все залагодити. - знизав плечима Віталій Олегович, встаючи з-за столу і закладаючи руки за спину, як зазвичай робив під час зборів в компанії.

 Її батько був прекрасним керівником, який успадкував від діда контрольний пакет акцій в одній з провідних компаній по створенню спортивного взуття. Це була їх сімейна справа, в яку дід вкладав чимало сил і заощаджень. Багато років було витрачено на те, щоб стати на ноги і зробити ім'я. Якісних фірм не так вже й багато, а їх змогла заробити собі місце на рівних зі світовими брендами. Спочатку батько був директором філії в Пензі, а після смерті діда йому довелося виїхати в США. Він зміг гідно замінити його, і Насті здавалося, що немає нічого непорушного за їх компанію. Відповідність ціна-якість приносила чималий прибуток, що дозволяло їм залишатися в лідерах і вести безбідне життя.

- Що трапилося? - Настя дивилася на батька і до сих пір не вірила в почуте. Вона тільки зараз помітила, який втомлений вигляд у нього був. Плечі опущені, звичних зморшок більше, ніж раніше. - Тату?

- Не знаю, Настя, - стримано відповів батько. - Можливо, не потрібно було наймати нового модельєра і міняти стиль взуття. Продажі впали. Значно. Конкуренція на ринку зростає.

- А якщо повернути Тая?

- Він відмовляється. Категорично.

- Але ж ти не винен в тому, що він перестав відповідально ставитися до роботи і почав приймати наркотики. Рано чи пізно це погубило б його, і все одно довелося б шукати нового.

- Знаю, доню. Але суть не в цьому. Ми повинні чималі гроші банкам за кредити. Я намагався покривати з власних заощаджень, але суми занадто великі, щоб я міг зробити це сам.

Настю холодом обдало.

- Почекай, - підвелася і підійшла ближче до батька. - Ти продовжував надсилати нам гроші, не дивлячись на те, що вони потрібні були тобі? Навіщо?

- Не хотів, щоб ви хвилювалися. Був упевнений, що все розплутається. Але ні акції, ні знижки, ні нові рекламні компанії не допомогли. Ми все одно впевнено тонемо. - у неї голова закрутилася. Дівчина не боялася залишитися без засобів до існування. І батько і Настя були людьми з вищими освітами, що могло забезпечити їм досить гарне майбутнє. Справа в тому, що фірма належить їхній родині. Втратити її - це втратити частину реліквії, що дісталася їм у спадок. Настя не проявляла особливого інтересу до ведення цього бізнесу, але знала, наскільки він дорогий її батькові.

Одного разу він збирався передати пакет акцій своєму онукові.

- Тато, у мене є заощадження, - почала шукати вихід Настя, - Я можу тільки уявити, скільки необхідно, але можливо частина якихось кредитів можна буде виплатити?

Віталій сумно і одночасно тепло посміхнувся.

- Ні, дочка, це твої гроші. Тобі ж теж належить п'ять відсотків акцій. Вони твої по закону.

- До біса закон. Я перешлю тобі їх прямо зараз.

- Доню, доню, - зупиняючи її пориви, люблячий батько взяв руки Насті в свої, через дотики передаючи, як дуже любить її, - Все буде добре. Я поки точно не знаю як, але буде. Для початку потрібно домогтися реструктуризації заборгованості. Знайти нового дизайнера, розробити абсолютно іншу концепцію бренду. Зробити потужну піар-компанію, залучити спонсорів.

- А банки не згодні на реструктуризацію?