Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Це Петя. І що він тут робить? Невже Діана його запросила? Мене беруть щодо цього великі сумніви… Напевно, він сам проявив ініціативу та притягнув свою блудливу дупу, яка не тільки за дівкою й до чорта на роги полізе, а полюбляє за штанами парубків волочитися, аби зловити гостренького, мов лезо, екстриму.
- Я сподіваюся, що його Діана вижене, - мовить Інна.
- Я також, - хитаю головою, спостерігаючи, як він усім усміхається та прямує прямо до нас.
Напружуюся. І чого його несе саме в нашу сторону? Більше місця нема?
Але помиляюся - гріховодник тягнеться до Діани. Проходить повз нас, а там зупиняється біля подруги. Між ними зав'язується діалог.
Ми з Інною поки не втручаємося. Зосереджено спостерігаємо за ними. Бачимо, що Діана абсолютно не рада йому. Вона одразу стає сумна та незадоволена. Зникає з обличчя радість, а ось Петру начхати. Він поводиться, мов танк.
Нахабно обіймає її за талію та не звертає уваги, що пручається, але далі перестає це робити, адже Діана стає грізною.
Вона щось йому каже, махаючи руками, а далі він стинає плечима, бере пляшку пива та тягнеться танцювати.
Дівчина дивиться йому у слід та ледь не плаче, а коли помічає, що ми на неї лупаємо, то повільним кроком йде до нас. Через хвилину гепається на диван.
- Ідіот, - одразу хмикає Діана. - Дізнався від знайомих про вечірку та приперся.
- Вижени його, - пропонує Інна, потягуючи коктейль. - Навіщо з ним панькатися. Сміття треба викидати.
Діана опускає голову та складає руки в замок. Вона не може це зробити, бо кохає його.
- А що він тобі казав? - цікавлюся я, і паралельно відчуваю, що в сумочці коротко вібрує телефон. Лізу до нього.
- Нічого такого… Наляпав, що скучив за мною та подібне, - відповідає Діана, а я розблоковую смартфон та бачу повідомлення від Олександра, який пише: "Як вечірка?".
Я одразу відписую йому: "Нормально". Дивлюся на екран. Він читає, але нічого не друкує. Виходить із мережі.
- Діано, та викини цього чорта блохастого, - продовжує на своєму стояти Інна. - Мене дратує цей підлий шакал.
- Та хай танцює, - махає рукою подруга. - Мені не шкода, аби тільки не ліз до мене.
- Я тебе не розумію, - закочує Інна очі та спирається на м’яку спинку дивану. - Ти ось навіть протверезіла та стала такою, мов із похорону прийшла.
- Тоді піду візьму собі вина, - залишає нас Діана.
- І чого вона все ускладнює? – пирхає білявка. - Чого не хоче його виставити за двері? Він же тільки своєю мордочкою все псує?
- Бо вона його кохає, - пояснюю.
- І це означає, що варто терпіти до себе таке? - вигинає брову. - Ти ж знаєш історію про їхній тройнячок?
- Так…
- Треба гнати такого козла якнайдалі від себе… Збоченець рогатий.
- Інно, це життя Діани, а тому не нам вирішувати, що їй робити, - змочую горло соком.
- А що б ти зробила на її місці? Пробачила?
Задумуюся. Питання цікаве, але відповідь проста.
- Виставила б за двері. Я вважаю, що зраду не можна пробачити.
- Шкода, що цього не розуміє наша подруга.
- Угу, - ставлю порожню склянку на стіл. - Інно, а де тут туалет?
- На другому поверсі.
- А точніше?
- Коли підіймаєшся, то йдеш наліво, а там прямо коридором до кінця.
- Дякую, - встаю. - Зараз повернуся.
Нічого не відповідає, а я тим часом протискаюся через натовп та йду до вбиральні, яка, на щастя, ніким не була зайнятою.
Швидко виконую все, що мені треба. Мию руки та дивлюся в дзеркало. Напевно, треба розчесатися, а також помічаю, що вже варто підфарбувати волосся.
Розчісую локони та вкладаю їх. Тепер зі зачіскою все добре. Ховаю гребінець та виходжу. Йду коридором, як фактично перед носом відкриваються двері - з кімнати виходять брюнетка, а за нею Петро, який голосно ляскає дівчину по дупі, яка грайливо усміхається йому, а коли помічає мене, то її радість в'яне, мов неполита розсада під сонцем.
Петя обертається до мене, а до дівчини каже:
- Геть.
І вона йому кориться. Він так зневажливо та грубо сказав, а вона… Чим же так заворожує дівчат? Що то за магія така?
Тепер ми залишаємося наодинці, що трішки мені не подобається, бо його розгульний погляд показує, що зараз буде чіплятися. Невже ще в клубі не втямив, що йому нічого не світить?
- Тобі ця сукня не личить, - каже мені.
- А ти хіба дизайнер? - складаю руки на грудях та хочу піти, але не пускає. Затуляє собою прохід. Я намагаюся протиснутися в іншу сторону, але блокує.
- Дай пройти, - погрозливо мовлю.
- А куди так спішиш? - заглядає мені очі та понижує голос. - Хіба не хочеш розважитися?
Придурок! Думає, що він… Дратує!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста», після закриття браузера.