Читати книгу - "Магія призначення, Мiла Морес"

Я захоплено пискнула, не зумівши стримати емоції. Вже немає сенсу щось приховувати від оточуючих, від себе чи чоловіка.

- Я тобою пишаюся, - притискаюся до чоловічого плеча, продовжуючи радісно посміхатися. – Я рада бути частиною Нотрилів.

Незабаром ми вже розсілися із рідними за столом, продовжуючи відзначати нашу перемогу. На цей раз у нашому складі десять осіб. І, як не дивно, всіх я почала сприймати як членів родини. Діен і Дейрус – темні новачки, але вони напрочуд легко влилися в компанію.

Якоїсь миті всі розійшлися подивитися ще небачене на фестивалі. Ми з Калеаном залишилися за столом, але його увага повністю звернена на Дейруса, що сидить зі зворотного боку. Старший Нотрил періодично розмовляє з ним на різні теми, дивиться уважно, як завжди, злегка примружує очі, якщо чує ухильні чи малодетальні відповіді.

Я повернула голову в бік фотобудок, і вже зібралася смикнути Калеана за руку, кивнути в той бік, тому що побачила Діена і Аліту, що виходять з однієї. Жіночі щоки почервоніли, маска зникла, навіть колір сукні змінився. Мої очі зустрілися з янтарними вогниками Аліти, і в них я прочитала німе прохання. Для вірності вона приклала вказівний палець до губ. Я зрозуміла, що ситуація залишилася непоміченою моїм чоловіком, і сестра просить про це промовчати. Мої очі бігають у різні боки, я обмірковую. Недомовленість навряд чи можна назвати зрадою, чи не так? Значить нічого страшного, якщо я не скажу Калеану, що його сестра «робила фото» з новачком з нашої команди.

Діен з усмішкою березневого кота по-тихому пішов, а Аліта подякувала мені очима, потім ще й додала подумки:

- Він красень, шкода, що не мій призначений, - тон напіввеселий, напівсумний. Я чудово зрозуміла її, відповіла співчуваючою посмішкою.

- Ені, я скоро повернуся. Не відходь від братів, – Калеан поцілував мене в щоку і пішов у бік, де раніше він приймав душ. Припустила, що там у нього гігієнічні справи, тому не надала значення.

З Алітою весело побалакали. Вона стала надзвичайно сяючою, ніби зараз не пізній вечір, а ранок після добре проведених вихідних. Частково здогадуюсь, чому вона так виглядає, та й вона цього не приховує. Сказала мені, що Діен запрошував її на острів, і вона обіцяла його там відвідати. Стосунків одне одному не пропонували, бо їм обом це не потрібно, але провести час у приємній компанії кожен не проти.

Припускала, що після повернення Калеана ми одразу вирушимо додому, але його відсутність затяглася. До столу підійшли вже всі члени компанії, окрім мого чоловіка. Мама з Девором відкланялися, не чекаючи на його прихід, на що я не в образі.

- Хтось бачив Калеана? – запитую тих, що залишилися.

- Він же повинен бути поряд з тобою, - відповів Елім, трохи піднявши брови.

Чекаю, озираючись на всі боки. Бачу, що всі Нотрили сидять зі мною з тієї самої причини. Повисло гнітюче мовчання. Кірам, Елім, Аліта переглядаються, про щось говорять. Невже Калеан готує мені якийсь сюрприз, а вони мене відволікають? Погано виходить, тому що я починаю нервувати, якщо рука мого чоловіка не торкається мене довше за півгодини. А його немає вже тридцять чотири хвилини!

- Запитайте хтось, де він, - звертаюся до братів.

Вони переглядаються та опускають очі.

- Що? Ще не все? – говорю зі смішком. - Довго ж він порається, я втомилася чекати. Так і передайте.

- Ені, - Елім вимовив моє ім'я дивним тоном, без веселощів, як раніше, - ми не можемо його знайти.

- Що? Ви так жартуєте? – дивлюсь почергово на кожного брата, курсую очима на сестру.

- Він не відповідає нікому з нас, – акуратно каже Аліта. – І так уже півгодини.

Посмішка з мого обличчя зійшла, я включила розумовий процес. Куди міг піти Калеан, до того ж так, щоб ніхто про це не знав? Мені він сказав, що скоро повернеться. Значить, я маю чекати його тут. Не відповідає він нікому, бо готує сюрприз, дуже зайнятий, от і все. Напевно, це щось грандіозне. Цілком ймовірно, що дивувати зібрався не лише мене, а й усю родину.

- Ені, - Елім поклав долоню на мою руку, - ходімо додому.

- Нікуди я не піду, – відповідаю категорично.

Подивляюсь на всі боки, помічаючи, як з фестивалю йдуть останні відвідувачі. Найбільші гуляки ще розпивають напої, але ряди магів помітно порідшали. Декорації залишаться тут на кілька днів, бо фестиваль триває не менше трьох діб.

- Ені, нам краще піти додому, - цього разу турботливим тоном каже Аліта.

- Він сказав, що зараз повернеться. Я буду чекати тут, - говорю впевнено і твердо.

Нотрили переглядаються, кожен тяжко дихає. Я бачу їхнє занепокоєння, але намагаюся ігнорувати це, тримаючи в голові останні сказані чоловіком слова.

- Ені… Калеан зник.