Читати книгу - "Зелений дім"

— Він був п’яний, і ми не сприйняли це всерйоз, — сказав Болас. — Сеньйор Семінаріо глумливо засміявся.

Але Сержант знову витяг револьвер і спробував розімкнути його. Всі довкола почали переглядатися, силувано посміхатись, соватися на своїх стільцях, які раптом стали чомусь незручними. Лише арфіст пив далі, — російська рулетка? — малими ковточками, — що воно таке, хлопці?

— А це така штука, яка визначає, чи є чоловік справді чоловіком, — пояснив сержант. — Зрештою сам побачиш, старий.

— Він був такий спокійний, що я відразу збагнув: це все серйозно, — докинув Молодий.

Семінаріо похилив голову над столом і мовчки стежив за сержантом, а його завжди зухвалі очі здавалися зараз дещо розгубленими. Нарешті сержант розімкнув револьвер і почав витягати з барабана патрони, ставлячи їх в рядочок, сторчма, серед пляшок та попільничок, сповнених по вінця недопалками.

— А я впіймалася на той його спокій, — сказала Чунга. — Інакше б вихопила в нього револьвер, коли він його розряджав.

— Ти, поліцаю, це що таке? — вигукнув Семінаріо. — Що це за дурниці?

Його голос тремтів, і Молодий кивнув головою: так, цього разу з нього вся пиха злетіла. Арфіст поставив склянку на стіл, почав неспокійно соватися, — ви що, знову тут сваритеся, хлопці? Не треба колотнечі, розмовляйте й далі по-дружньому, про Чапіро Семінаріо. А повії вже втекли з-за столу — Ріта, Сандра, Марібель аж підстрибували, Амапола, Гортензія попискували, як пташки, — і, скупчившись біля сходів, шепотілися, кліпали наляканими очима. Болас і Молодий взяли арфіста під пахви, понесли його майже в повітрі до кутка, де розміщувався оркестр.

— Чому ви його не вмовили? — пролепетала Дикунка. — Коли з ним говорити лагідно, він усе розуміє. Чому ви принаймні не спробували?

— Сховай револьвер, кого ти хочеш тут налякати? — вигукнула Чунга.

— Ти сама чула, як він мене обкладав, — сказав Літума. — А зараз образив лейтенанта Сіпріано, якого навіть не знає. Побачимо, чи ті, що криють усіх на чім світ стоїть, справді мають витримку й холодну кров.

— Ти, поліцаю, що з тобою? — заревів Семінаріо. — Навіщо цей спектакль?

А Хосефіно урвав його: вже нема чого вдавати з себе п’яного, сеньйоре Семінаріо, навіщо це зараз, краще визнайте, що злякалися, не в образу вам буде сказано.

— А той, його приятель, пробував їх спинити, — сказав Болас. — Мовляв, ходімо звідси, брате, не лізь у це. Але Семінаріо вже розпалився й відштовхнув його.

— І мене також, — докинула Чунга. — За те, що я крикнула: годі, що за неподобство, а розтуди вас, годі кажу!

— Ти, чоловік у спідниці, — прошипів Семінаріо. — Забирайся геть, бо я тебе продірявлю.

Літума тримав револьвер пальцями за дуло, дивлячись в пузатий барабан з п’ятьма отворами, і говорив неголосно, повчальним тоном: найперше треба пересвідчитися, чи він порожній, чи не лишилося якогось патрона.

— Він звертався ніби не до нас, а до револьвера, — сказав Молодий. — Принаймні так здавалося, Дикунко.

І тоді Чунга встала, пробігла залою й вискочила на вулицю, щосили грюкнувши дверима.

— Коли вони потрібні, то їх ніколи немає, — розповідала вона. — Я змушена була іти аж до пам’ятника Грау, лише там надибала двох жандармів.

Сержант обережно підняв зі столу один патрон, підставивши його під блакитне світло лампочки, — треба взяти патрон і зарядити револьвер. А Мавпа: ти втратив контроль над собою, братику, ходімо звідси, — і тоді Хосе, майже плачучи: не грайся так із тим револьвером, зроби, як радить Мавпа, братику, ходімо вже.

— Я не пробачу вам, що ви не сказали мені про те, що коїться, — мовив арфіст. — Крики братів Леон і дівчат тримали мене в напруженні, але такого я просто уявити собі не міг, бо гадав, що вони б’ються.

— Хто там міг уявити, маестро, — махнув рукою Болас. — Семінаріо теж витяг свій револьвер і водив ним у Літуми під носом, ми чекали, що ось-ось гримне постріл.

Літума й далі поводив себе спокійно, а Мавпа: не дозволяйте їм, спиніть їх, буде біда, скажіть їм ви, доне Ансельмо, вас вони послухають. Ріта й Марібель плакали, і Сандра: Літумо, подумай про свою жінку, — а Хосе: подумай про дитину, яку вона чекає, брате, не будь такий впертий, ходімо звідси. Все готово, сеньйоре Семінаріо, — мовив сержант, — я чекаю, щоб ви також приготувалися.

— Вони були, як закохані, до яких говорять і говорять, але все марно, бо вони літають у хмарах, — зіхнув Молодий. — Літуму зачарував револьвер.

— А Літума зачарував нас, — додав Болас, — і Семінаріо слухався його, мов хлопчик. Ледве сержант наказав йому, він розімкнув револьвер і вийняв усі патрони, крім одного. У бідолахи тремтіли пальці.

— Серце йому, напевне, підказувало, що він помре, — промовив Молодий.

— Готово, а зараз прошу покласти долоню на барабан і крутити його так, щоб не бачити, де знаходиться патрон. Крутити треба на повну швидкість, як рулетку, — вів далі сержант. — Тому це й називається російською рулеткою, розумієте, арфісте?

— Досить балачок, — крикнув Семінаріо. — Почнемо, ти, чоло задрипаний.

— Це ви вже вчетверте мене ображаєте, сеньйоре Семінаріо, — нагадав Літума.

— Мурашки по шкірі бігали, коли ми дивилися, як вони крутять барабан, — сказав Болас. — Немовби два хлопчиська — дзигу.

— Бачиш, які ці п’юранці, дівчино, — мовив арфіст. — Ризикують життям задля марнославства.

— Яке там марнославство, — заперечила Чунга. — Пияцькі вибрики, усе задля того, щоб спаскудити мені життя.

Літума відпустив барабан, — зараз треба кинути жеребок, кому бути першому, але чорт з ним, адже це я вас викликав, мені й починати. Він підніс револьвер, приставив дуло до скроні і, заплющивши очі, натиснув на гачок: клац, і зацокотіли зуби. Літума зблід, і всі зблідли, роззявив рота, і всі пороззявляли роти. V

— Замовкни, Боласе, — сказав Молодий. — Бачиш, вона плаче?

Дон Ансельмо погладив Дикунку по голові, подав їй кольорову хустку — не плач, дівчино, це вже в минулому, що кому до того зараз? — а Молодий прикурив цигарку й затягнувся.

Сержант поклав револьвер на стіл і почав неквапом пити з порожньої склянки, але ніхто не сміявся. Його обличчя було, як у потопельника.

— Нічого не сталося, не хвилюйтесь, будь ласка, — просив Молодий. — Це вам зашкодить, маестро, присягаю, що нічого не сталося.

— Я пережив щось таке, чого ніколи в житті ще не відчував, — пробелькотів Мавпа. — А зараз благаю тебе, братику, ходімо вже.

А Хосе, немовби прокинувшись: це неповторно, братику, ти став героєм. Від сходів долинуло дзижчання дівиць, Сандра завила. І Молодий з Боласом: заспокойтеся, будь ласка, маестро, сидіть спокійно, — а Семінаріо вдарив кулаком об стіл, — тихо! Він підніс револьвер, приставив дуло до скроні, але очей не заплющив, тільки випнув