Читати книгу - "Зелений дім"

і садом. Цілковито приголомшені таким поворотом справи священик і парафіяльні дами, які збирали підписи під петицією про закриття будинку розпусти біля різниці, занепали духом. Лише отець Гарсія з амвону в соборі на площі Меріно, обурений і завзятий, далі пророкував кари і катастрофи: «Бог послав п’юранцям добрий рік, але тепер для них настануть роки худих корів». Однак це не підтвердилось, і наступний рік приніс такі ж самі рясні врожаї, як і попередній. Тоді відкрилося вже не два, а чотири будинки розпусти, до того ж один з них містився неподалік від церкви; він був розкішний, більш-менш респектабельний, де клієнтів приймали білі дівиці, навіть, здається, неповнолітні, — мабуть, вони прибули просто зі столиці.

І того самого року Чунга й Доротео розлаялися, побивши одне одного пляшками, а в поліції Чунга з документами в руках довела, що вона єдина власниця бару. Що за цим крилося, які таємничі махінації? У всякому разі, відтоді власницею стала Чунга. Вона керувала баром владною рукою і змогла примусити пияків поважати себе. Це була молода привітна жінка, худа, з темнуватою шкірою і броньованим серцем. Її чорне волосся завжди було стягнуте сіткою, беззубий рот ніколи не посміхався, а очі дивилися на все з такою байдужістю, що гарний настрій мов рукою знімало. Вона носила туфлі без каблуків, шкарпетки, блузку, яка також здавалася чоловічою, і ніколи не фарбувала губів, не лакувала нігтів, не пудрила щік, але, незважаючи на свій одяг і манеру триматися, мала в голосі щось дуже жіноче, навіть тоді, коли говорила грубощі. Її важкі незграбні руки однаково легко носили столи, стільці, відкорковували пляшки і відважували ляпаси надто сміливим клієнтам. Казали, що такою черствістю і твердістю серця вона завдячує Хуані Бауро, яка втовкмачила їй в голову і недовіру до чоловіків, і любов до грошей, і звичку до самотності. Коли праля померла, Чунга влаштувала пишне частування: добрий лікер, курячий бульйон, кава цілу ніч, хто скільки хотів. А коли до помешкання увійшов оркестр на чолі з арфістом, ті, хто віддавав останню шану Хуані Бауро, позирнули на музикантів з суворістю і підозрою. Але дон Ансельмо й Чунга не впали одне одному в обійми, вона подала йому руку, так само як Боласу і Молодому, й приділила їм стільки ж уваги, як і іншим гостям, а потім з холодною ввічливістю уважно слухала їх, коли вони грали сумні вальси. Видно було, що вона володіє собою, вираз її обличчя був холодний і спокійний. Натомість арфіст здавався сумним та зворушеним; він співав, немовби молився. Згодом прийшов якийсь хлопчисько і повідомив, що в будинку розпусти за різницею непокояться, бо оркестр повинен був грати о восьмій, а вже було по десятій. Після смерті Хуани Бауро, казали мангачі, Чунга житиме разом зі старим у Мангачерії. Але вона перебралась до бару — розповідали, що вона спить під стойкою, на солом’яній маті. На той час, коли Чунга й Доротео розлаялись і вона стала власницею бару, оркестр дона Ансельмо вже грав не в тому будинку розпусти, що за різницею, а в кастільському борделі.

Маленький бар Чунги процвітав. Вона сама пофарбувала стіни, розвісила на них фотографії і естампи, вкрила столи клейонкою з різнокольоровими квітками, найняла куховарку. Бар перетворився на ресторан для робітників, водіїв, продавців морозива, поліцейських. Доротео після розриву з Чунгою перебрався до Уанкабамби. Через декілька років він повернувся до П’юри («таке життя», казали люди) і врешті став одним з постійних клієнтів Чунги. Доротео дуже страждав, бачачи, які прибутки дає заклад, власником якого він колись був сам.

Та одного дня бар-ресторан закрився, а Чунга щезла як дим. Через тиждень вона повернулась до передмістя, привівши з собою групу робітників, які розібрали глиняні стіни і звели нові, з випаленої цегли, покрили дах оцинкованою бляхою, прорізали вікна. Чунга, моторна, постійно усміхнена, цілий день проводила на будівництві, допомагала робітникам, а зворушені старожили обмінювалися красномовними поглядами, пригадуючи минулі роки («вона його воскрешає, брате», «яблучко недалеко від яблуні падає»). На той час оркестр уже грав не в кастільському борделі, а в будинку розпусти в кварталі Буенос-Айрес. Коли музиканти йшли туди, арфіст просив Боласа й Молодого Алехандро на хвилину затриматися в передмісті. Вони завертали в піски, і, підійшовши до будови, старий, який був майже сліпим, запитував: як там посувається робота? Вже поставили двері? Чи зблизька він добре виглядає? На що він схожий? В хвилюванні і в питаннях арфіста вчувалася певна гордість, яку мангачі підігрівали жартами: як там Чунгіта, арфісте, збагачується, га? Бачиш, який вона дім собі будує? Дон Ансельмо задоволено всміхався, однак, коли до нього чіплялися зворушені старожили («Ансельмо, вона воскрешає нам Зелений Дім!»), він знічувався, ставав таємничим і вдавав, що не розуміє, — нічого не знаю, мені треба йти, про що ви балакаєте, про який такий Зелений Дім?

Одного ранку Чунга з рішучим радісним виразом обличчя з'явилася в Мангачерії; ідучи елегантною ходою закуреними вуличками, вона запитувала про арфіста. Знайшла його сплячого в хижці, яка колись належала Патросініо Найї. Він лежав на клишоногому продавленому ліжку, закривши обличчя ліктем,і хропів, а його біле волосся на грудях було мокре від поту. Чунга увійшла й замкнула за собою двері, тим часом звістка про цей візит розлетілася передмістям. Мангачі мовби ненароком почали походжати поблизу, підглядаючи крізь щілини, притуляючи вуха до дверей і обмінюючись щойно здобутими новинами. Через деякий час арфіст вийшов на вулицю із замисленим сумним обличчям, попросив хлопчаків, щоб покликали Боласа й Молодого; Чунга сиділа на ліжку і посміхалася. Пізніше з’явились приятелі старого, і двері знову зачинилися. «Чунга прийшла до нього не як до батька, а як до музиканта, — шепотілися мангачі. — Щось їй треба від оркестру». Вони сиділи в хижці понад годину, а коли вийшли, багато мангачів уже подалися геть, знуджені очікуванням. Проте вони побачили їх зі своїх халуп. Арфіст знову йшов, немов сновида, спотикаючись, кривуляючи, з роззявленим ротом. Молодий здавався пригніченим, Чунга йшла попід руку з Боласом — видно було, що вона задоволена й балакуча. Подалися до Анхеліки Мерседес, підживились там, потім Молодий і Болас трохи зіграли й поспівали. Арфіст дивився на стелю, чухав себе за вухом, щохвилини його обличчя змінювало вираз — то він усміхався, то смутнів. Коли Чунга пішла, мангачі оточили їх, жадаючи новин. Дон Ансельмо усе ще сидів приголомшений, Молодий знизував плечима, і лише Болас відповідав на питання. «Старий не може поскаржитися, — казали мангачі, — це вигідний контракт, а, крім того, ви матимете всі вигоди, працюючи для