Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

Пропоновані варіанти зменшення державного боргу включають у себе збільшення податкової ставки, зниження державних витрат, а також скорочення пенсій японцям похилого віку. Ці та інші пропоновані варіанти загрожують різними ускладненнями. Тому державний борг Японії є великою проблемою, яка існує вже тривалий час, посилюючись із року в рік. Однак для її подолання наразі не ухвалено жодного узгодженого рішення.

-

Іншими фундаментальними проблемами, про які найчастіше згадують самі ж японці, є чотири взаємопов'язані проблеми: роль жінки в японському суспільстві, низька народжуваність японців, яка продовжує знижуватися, зменшення кількості населення та його старіння. Почнімо з ролі жінок.

Теоретично, японські жінки та чоловіки мають однаковий статус. Японська конституція 1947 року, написана американською окупаційною адміністрацією і чинна до сьогодні, містить статтю (написану американкою), що проголошує рівність чоловіків і жінок. Цю статтю було прийнято всупереч несамовитій протидії японського уряду, а деякі японські юристи й досі висловлюють бажання скасувати її або змінити.

Насправді ж на шляху японських жінок до рівності постають численні суспільні бар'єри. Звісно, що перешкоди на кшталт тих, про які йтиметься нижче, існують і в інших країнах. Але в Японії вони суворіші, ніж в будь-якій іншій заможній індустріальній країні (окрім Південної Кореї); більшим, ніж деінде (знову ж таки, окрім Південної Кореї), є в Японії й розрив між чоловіками та жінками в аспектах охорони здоров'я, освіти, а також участі в економічному житті та політиці. Цей розрив, на мою думку, пояснюється тим, що, попри розвиненість і заможність індустріалізованої Японії, жінки в ній іще зовсім недавно відігравали підлеглу роль, розписану відповідно до суворих стереотипів. Наприклад, згідно із традицією, йдучи на людях зі своїм чоловіком, японка мала триматися на три кроки позаду нього. В цій книжці я схарактеризую соціальні бар'єри на шляху жінок в узагальненому вигляді, але вони, звісно, різняться залежно від місця та віку, тобто сильніше проявляються у провінції, ніж у Токіо, і більше серед японців старшого віку, ніж серед японської молоді.

Тендерні розбіжності в японських сім'ях часто називають «шлюбним пакетом». У них досі превалює неефективний розподіл праці, коли глава сім'ї працює за двох поза межами домівки, таким чином жертвуючи часом, який він міг би провести разом зі своїми дітьми, тоді як дружина сидить удома з дітьми, приносячи в жертву свою можливість кар'єрного росту на роботі. Роботодавці розраховують, що працівники (здебільшого чоловіки) залишатимуться в офісі допізна, а після роботи підуть із колегами до бару чи кав'ярні. Це позбавляє японських чоловіків можливості виконувати домашні обов'язки на пару зі своїми дружинами, навіть якби вони цього хотіли. Вони також виконують менше хатньої роботи, ніж чоловіки в інших заможних індустріалізованих країнах, бо проводять удома на третину менше часу порівняно з американськими главами сімей. Японські чоловіки, дружини яких також ходять на роботу, виконують не більше домашніх справ, ніж ті, чиї дружини є домогосподарками. Отже, в Японії саме жінки доглядають дітей, піклуються про своїх чоловіків, своїх старих батьків, старих батьків свого чоловіка та ще й примудряються займатися фінансовими справами родини у той вільний час, який у них залишається. Багато заміжніх жінок нині переконані, що стануть останнім поколінням японок, ладних тягнути на собі всю цю купу домашніх обов'язків.

Роль японських жінок на роботі залишається обмеженою, а заробітна платня — низькою. Чим вищий рівень відповідальності, тим більше обмежена їхня роль. Хоча жінки становлять 49 % студентів у японських університетах та 45 % стажерів, університетських викладачів з них лише 14 % (порівняно з 33-44 % в США, Сполученому Королівстві, Німеччині та Франції). Жінками є лише 11 % керівників середньої та старшої ланки, 2 % членів рад директорів, 1 % членів бізнесових виконавчих комітетів і менш ніж 1 % керівників підприємств. За відсотком жінок на всіх цих високих щаблях Японія відстає від основних розвинених країн (за винятком Південної Кореї). В японській політиці також мало жінок, а посаду прем'єр-міністра жінка не обіймала ще жодного разу. Розбіжність в оплаті однакової роботи між жінками та чоловіками є однією з найбільших (поступається лише Південній Кореї та Естонії) серед 35 багатих індустріальних країн. Японській робітниці платять в середньому лише 73 % того, що отримує працівник-чоловік за ту саму роботу порівняно з 85 % в середньому для багатої індустріальної країни (найвищий цей показник у Новій Зеландії — 94 %). Перепонами для жінки, яка працює, є довгий робочий день, спілкування з колегами після роботи, а також проблема догляду за дітьми в тому разі, коли матір спілкується з колегами після роботи, а батька в цей час немає вдома або він не бажає займатися дітьми.

Виховання дітей становить велику проблему для працюючих японських матерів. На папері японське законодавство гарантує жінкам чотиритижневу відпустку до народження дитини та восьмитижневу — після народження; деякі японські чоловіки також мають право на батьківську відпустку за типом материнської; а закон від 1992 року дає обом батькам право на річну неоплачувану відпустку з догляду дітей, якщо вони висловлять таке бажання. На практиці ж фактично всі японські батьки та більшість японських матерів не беруть тих відпусток, на які мають право. Натомість 70 % японок кидають роботу після народження свого первістка, і більшість упродовж багатьох років не виходить на роботу, якщо взагалі виходить. Хоча номінально закон забороняє японському роботодавцю змушувати матір кидати роботу, фактично відбувається саме це — на матерів чиниться тиск. Японки, що працюють, мають мало можливостей організувати догляд за своєю дитиною через брак іммігранток, яким би можна було це доручити у приватному порядку (про це читайте нижче), а також через вкрай малу кількість приватних та державних дитсадків, на відміну, скажімо, від США та країн Скандинавії. Натомість у Японії поширена думка, що матір мусить сидіти дома й доглядати дітей сама, а не ходити на роботу.

Таким чином, перед японськими жінками постає дилема. З одного боку, багато, а, може, і більшість японок воліли б працювати, а також мати дітей і проводити з ними час. З іншого ж боку, компанії витрачають величезні кошти на підготовку працівника, щоб забезпечити його роботою на все життя, і натомість сподіваються, що він працюватиме понаднормові години і не покине своєї роботи аж до виходу на пенсію. Відповідно підприємства неохоче наймають і навчають жінок, бо у жінки може виникнути бажання народити дитину, зникнути бажання працювати