Читати книгу - "Пустота, Напрієнко Андрій"

Астарот скептично підняв брову, але не перервав її. Він дивився на свою дочку, ніби намагаючись зрозуміти, що нею рухає.

— Ти не повинна їх захищати, Кіро. Це Сталкери. Ти знаєш, які у нас із ними відносини, — сказав він, але в його голосі промайнула тінь невпевненості.

— Але це може бути шанс, — наполягала Кіра, її очі блиснули рішучістю. — Шанс для всіх нас.

Вона на мить замовкла, її погляд ненароком ковзнув до Максима, і в її грудях щось стиснулося — не просто вдячність чи повага, а щось тепліше, що вона не наважилася озвучити. Вона швидко повернулася до батька, її голос став ще твердішим:

— Я вірю їм, тату, — промовила вона, щиро дивлячись йому в очі. — І я бачу, як вони тримаються разом. Це більше, ніж просто союз. Ми можемо зробити щось більше, якщо об’єднаємося.

Максим і Герман переглянулися. Герман злегка кивнув, ніби визнаючи, що їхні побоювання були марними, а Максим відчув, як її слова торкнулися його глибше, ніж він був готовий визнати. Напруга в повітрі змінилася, і розмова набула нового оберту.

Астарот повільно кивнув, обдумуючи її слова. Він бачив, що його донька щира, і це змушувало його замислитися, чи не помилявся він у своїх попередніх судженнях.

— Гаразд, я вас вислухаю, — нарешті промовив він, його голос був спокійним, але пронизливим. — Але ви повинні розуміти, що довіру потрібно заслужити.

Максим і Герман, побачивши, що Кіра досягає успіху, обмінялися обнадійливими поглядами. У кімнаті запанувала тиша, і тепер усе залежало від того, як вони використають цей шанс.

Кіра, завершивши свою промову, повернулася до Максима. Її очі блищали сумішшю надії й легкої розгубленості, ніби вона сама не до кінця усвідомлювала, наскільки далеко зайшла заради них. Вона нахилилася ближче до нього, її голос знизився до шепоту, щоб ніхто, крім нього, не почув: 

— Вибач, якщо я сказала забагато… — Її очі блищали сумішшю надії й легкої розгубленості, ніби вона сама не до кінця усвідомлювала вагу своїх слів. Її погляд затримався на ньому трохи довше, ніж потрібно, і в ньому промайнуло щось тепле, що вона швидко приховала, опустивши очі до столу.

Максим відчув її погляд, і це збентежило його. Він коротко глянув у відповідь, його брови злегка зсунулись, але він стримав будь-яку видиму реакцію. Її щирість перед Астаротом і цей тихий момент між ними додавали складності його думкам, але він знав, що зараз не час розбиратися в цьому. Він глибоко вдихнув, відганяючи розгубленість, і тихо промовив сам до себе: "Хм…" — ніби повертаючи себе до реальності.

Повернувшись до Астарота, його голос почався з легкої заминки, але швидко набрав твердості:

— А… Астароте, — сказав він, дивлячись прямо в очі ватажку демонів, — про саму ситуацію я вже говорив на сходах. Але зараз мені важливо знати: ти готовий допомогти нам? І чи є приховані нюанси у твоїй допомозі, про які я повинен знати?

Астарот на мить завмер, його очі звузилися, ніби він зважував кожне слово. Потім, нарешті, він промовив:

— Я не збираюся обманювати тебе, Максиме. Моя допомога не буде безумовною. Так, я можу підтримати вас у цьому союзі, але й ви повинні бути готові виконати свої зобов’язання. У цьому світі ніхто нічого не робить просто так. Кожен крок має свою ціну.

Герман, слухаючи розмову, мимоволі напружився. Він розумів, що зараз кожна деталь може вплинути на результат їхньої зустрічі.

— І що саме ти хочеш отримати в обмін? — запитав Максим, готуючись до можливих вимог.

Астарот трохи посміхнувся, його усмішка була холодною, але впевненою:

— Я хочу гарантій, що між нашими групами не виникне непорозумінь. Переконайтеся, що ви зможете контролювати своїх людей. А ще, я хочу, щоб ти був моїми очима і вухами у Цитаделі. Інформація — це сила, і я ціную тих, хто може її здобувати.

Максим із сумнівом підняв брови, не вірячи своїм вухам.

— Бути твоїм агентом у Цитаделі? — перепитав він, його голос став різкішим, із ноткою цинізму. — Це не те, що я очікував почути.

Астарот, побачивши його реакцію, кивнув, наче підтверджуючи свої слова.

— Так, саме так. Я хочу, щоб ти став зв’язковою ланкою між нашими світами. У тебе є можливість отримати доступ до інформації, яка може бути корисною для мене. Натомість я забезпечу захист тебе і твоїх людей, а також підтримку в переговорах з іншими кланами.

Максим подивився на Германа, який лише злегка нахмурив брови, не знаючи, що думати про цю пропозицію. Ідея стати шпигуном для демонів викликала в Максима внутрішній опір — занадто багато ризиків, занадто мало контролю. Але водночас він відчував, як правда слів Астарота тисне на його плечі: у них не так багато варіантів.

— І що буде, якщо я відмовлюся? — запитав він, його голос був рівним, але з ноткою цинізму, ніби він уже чекав на погану відповідь, хоч і знав, що доведеться це обдумати.

Астарот знизав плечима, його впевненість була холодною й невблаганною.

— Тоді ти просто залишишся Сталкером, який бореться за свої ідеали, як і раніше. Але пам’ятай: у цьому світі ти не зможеш покладатися тільки на свою силу. Ситуація може змінитися, і тоді ти опинишся в невигідному становищі.