Читати книгу - "Пустота, Напрієнко Андрій"

— А як щодо того, щоб згадати, що в нас є інформація про Сталкерів та інші угрупування? Це може зацікавити Астарота, адже він завжди шукає шляхи для розширення свого впливу.

Кіра задумалася, її погляд став гострішим.

— Але це може спрацювати тільки в тому випадку, якщо ми будемо впевнені, що ця інформація дійсно важлива для нього. Якщо він відчує, що ми намагаємося його обдурити, усе піде шкереберть.

Максим подивився на неї, відчуваючи, як її слова додають ваги їхній стратегії.

— Ми маємо бути чесними, але водночас не розкривати всього. І, можливо, згадати, що ти, Кіро, як його донька, маєш свою цінність у цій розмові.

Вона кивнула, відчуваючи, що її роль може стати ключовою. Її плечі розправились, ніби вона прийняла цю відповідальність.

— Добре, я готова підтримати нашу розмову й зробити все можливе, щоб переконати його в нашій правоті.

Герман підняв палець, ніби підсумовуючи, його голос став твердим і впевненим:

— Отже, в нас є план: акцентуємо увагу на вигоді, будемо чесними, але обережними, і, якщо потрібно, задіємо Кіру як зв’язкову ланку.

Максим подивився на обох, його погляд затримався на Кірі трохи довше, ніж на Герману. Він відчув, що її присутність у цьому колі додає не лише практичної користі, а й якогось невловимого тепла, що контрастувало з холодом Пустоти навколо них.

— Згода, — коротко сказав він, переводячи погляд на Германа. — Тоді готуємося. Часу мало, а Астарот не з тих, хто любить чекати.

Герман підняв палець, ніби підсумовуючи, його голос став твердим і впевненим:

— Отже, в нас є план: акцентуємо увагу на вигоді, будемо чесними, але обережними, і, якщо потрібно, задіємо Кіру як зв’язкову ланку.

Максим подивився на обох, його погляд затримався на Кірі трохи довше, ніж на Герману. Він відчув, що її присутність у цьому колі додає не лише практичної користі, а й якогось невловимого тепла, що контрастувало з холодом Пустоти навколо них.

— Саме так, — додав він, його голос звучав твердо. — І пам’ятайте, що ми маємо одне одного, щоб підтримувати й захищати. Це важливо, особливо в такій ситуації.

Кіра з полегшенням усміхнулася, і на мить здавалося, що вони стали ближчими до спільної мети. Її очі м’яко затримались на Максимі, але вона швидко відвела погляд, приховуючи легке тепло, що промайнуло в її грудях.

До них підійшов один із людей Астарота — високий чоловік із суворим обличчям і шрамом на щоці. Він коротко кивнув і промовив:

— Ваш батько чекає на вас. Ходімо.

Максим, Герман і Кіра обмінялися поглядами й підвелися.

— Здається, час настав, — сказав Максим, його голос був спокійним, але з ноткою напруги.

Вони пішли за чоловіком, який вів їх через старе депо, коридорами, повними пилу та занепаду. Кожен крок відлунював, і атмосфера ставала все більш напруженою. Кіра йшла поруч із Максимом, її плечі злегка тремтіли від нервів, хоч вона й намагалася це приховати.

— Якщо він спробує щось витворити, я буду поруч, — сказав Максим тихо, кинувши на неї швидкий погляд. Його тон був твердим, із легким відтінком цинізму, ніби він уже чекав на найгірше, але все ж намагався її підбадьорити.

Кіра стиснула руки, її голос став трохи різкішим від тривоги:

— Я просто сподіваюся, що він не почне погрожувати. Але… як ти почуваєшся перед цим усім?

Максим коротко хмикнув, його очі звузились.

— Не знаю. Готовий до того, що все може піти не так. Але ми впораємося.

Вона кивнула, відчуваючи, як його спокійна впевненість трохи заспокоює її власні нерви. Нарешті вони підійшли до великої зали, де знаходився Астарот. Його фігура різко виділялася на тлі тьмяного світла, і здавалося, він був зосереджений на чомусь важливому.

— Заходьте, — сказав Астарот, коли вони підійшли ближче; його голос був глибоким і владним.

Максим, Герман і Кіра увійшли до зали, відчуваючи на собі проникливий погляд Астарота. Це була їхня остання можливість підготуватися до того, що буде далі.

— Сідайте, — вказав він на великі дерев’яні стільці навколо столу, вкритого картами та кресленнями.

Коли вони сіли, Кіра звернулася до батька, намагаючись зберегти спокій:

— Тату, ці люди хочуть…

Максим і Герман на мить напружилися, їхні руки несвідомо стиснулися в кулаки. Її перші слова прозвучали як початок чогось небезпечного — зради, яку вони досі не могли остаточно відкинути. Герман кинув на Максима швидкий погляд, його брови зсунулись у настороженій гримасі, а Максим стиснув щелепу, готовий до того, що весь їхній план може розвалитися прямо зараз. Її відвертість досі викликала в них сумніви, і цей момент здавався вирішальним.

— Ці люди хочуть правильного вчинку й рішення від тебе, — продовжила Кіра, її голос став упевненішим, майже наполегливим. — Якщо ти їм не віриш, повір мені. Я була з ними, і вони не вороги.

Максим видихнув, відчуваючи, як напруга в грудях поступається полегшенню. Герман розслабив плечі, хоч його погляд залишився гострим, але вже без підозри. Вони зрозуміли, що Кіра все ж на їхньому боці, і її слова були не зрадою, а підтвердженням їхньої домовленості. Всередині Максима промайнуло щось схоже на вдячність, хоч він і приховав це за непроникним виразом обличчя.