Читати книгу - "Сім кроків до істини, Олена Закаєва"

Наступного дня Влад вирушив у вказаний район. Занедбані склади, іржаві огорожі та рідкісні перехожі робили це місце ідеальним для чогось незаконного.

Він знайшов склад із вибитими вікнами, який за описом Новика підходив під Директорію. Влад озирнувся, помітивши камери та пару озброєних охоронців.

"Не дивно, що Кравчук зник," - подумав він.

Спочатку він спостерігав, намагаючись зрозуміти, як краще проникнути усередину. Через півгодини він помітив вантажівку, яка під'їхала до головних воріт.

Хлопець вирішив діяти.

Він підібрався ближче, сховавшись за контейнером. Потім, коли водій відволік охоронців, Влад ковзнув за ворота.

Усередині він побачив величезний ангар із обладнанням, серверними стійками та людьми у білих халатах.

"Якщо Роман десь тут, я його знайду," - подумав Влад, повільно рухаючись уздовж стіни.

Але перш ніж він зміг зробити наступний крок, за спиною пролунало клацання пістолета.

- Стояти.

Він підняв руки, подумки проклинаючи себе за необережність.

Влад завмер, відчуваючи, як холодне залізо пістолета притискається до його скроні. Він обернувся, повільно, не роблячи різких рухів, і побачив перед собою охоронця, з яким щойно перетнув поглядом.

- Далеко зібрався, приятель, - сказав охоронець із зловісною усмішкою. -  Але тепер тобі доведеться відповісти за свою цікавість.

Артем спокійно глянув на його руку зі зброєю, потім перевів погляд на самого охоронця.

- Не варто влаштовувати бійку, - сказав він, намагаючись зберегти спокій. -  Ти знаєш, що якщо ти мене вб'єш, то на твоїх руках буде кров не тільки моєї, а й багатьох інших. Ти розумієш, про що я?

Охоронець на секунду сповільнив подих. Влад розумів, що час працює проти нього — кожна мить могла стати останнім.

- Що ти мені пропонуєш? - Запитав охоронець, трохи втрачаючи впевненість.

Він спробував зрозуміти, наскільки вразливий був його супротивник. Він знав, що цей тип не є фахівцем. Руки його трохи тремтіли, і пістолет тримався невпевнено.

— Я можу тобі допомогти, — продовжив Влад. — Якщо ти хочеш вийти із цієї історії живим, є спосіб. Ти залишаєш мене живим і я допоможу тобі уникнути покарання за свої дії. Ти ж не хочеш, щоб усе це повернулося до тебе, правда?

Охоронець подивився на нього, начебто оцінюючи ситуацію. На якийсь час настала тиша.

— Я чув про тебе, Авраменко. Ти непоганий детектив, але ти не знаєш, з ким зв'язався.

— Я знаю, що ти боїшся тих, з ким ти працюєш, і ти теж не хочеш опинитися в їхній владі, — тихо сказав Влад, намацуючи слабкі місця у захисті, і я тобі допоможу. Стати частиною цієї гри, чи не так?

Погляд охоронця став нерішучим, і за кілька хвилин він прибрав пістолет і ступив убік.

— Іди зітхаючи. промовив він, стомлено. Але якщо ти візьмешся за цю справу, не скаржся потім. 

Влад, не гаючи часу, швидко повернувся і попрямував углиб складу, стежачи за кожним кроком.

Влад проник у центр складу, де йому відкрилася картина, яка перевернула все. Просторий ангар з масивними серверами та моніторами, на яких йшли дані. Люди у білих халатах працювали за комп'ютерами, контролюючи якісь процеси.

Але це не головне. У дальньому кутку стояли величезні двері, з металевими бар'єрами та кодовою системою. Очевидно, саме туди і веде слід, який так старанно приховують.

Авраменко зрозумів, що за дверима ховається щось, пов'язане зі зникненням Романа Кравчука. Тут не просто зберігали дані. Це був справжній центр управління, а те, що відбувалося тут, можна було б назвати технологічною загрозою для цілого суспільства.

Він підійшов до дверей, озираючись, і спробував знайти слабке місце у захисті. Раптом його увагу привернув один із співробітників, який, помітивши його, піднімав руку для сигналу тривоги.

Влад миттєво активував прихований механізм, який встиг встановити на один із серверів, змусивши систему перевантажитись. Усі екрани на кілька секунд згасли, і він встиг забігти до закритого приміщення.

Щойно двері зачинилися за ним, Владислав відчув, як напруга досягла свого піку. Усередині було щось страшніше, ніж він міг собі уявити. Величезна кількість даних, про які ніхто не знав, аналізувалась у реальному часі. Все це стосувалося не лише приватного життя людей, а й впливових особистостей у світі.

Він підійшов до одного з робочих столів і швидко помітив на екрані документ під назвою "Проект Т - Фінансова катастрофа 2024".

Не встиг Влад зрозуміти, що це означає, як почув кроки за дверима.

Він захопив флешку з ключовими даними і швидко сховав її до кишені. У цей момент двері з гуркотом відчинилися, і до кімнати увірвалися кілька охоронців.

— Іди звідси, швидко, — сказав один із них, підходячи до Влада.

Але Авраменко не міг відступити. Його мета була зрозуміла - він повинен був дізнатися всю правду.

В останній момент, коли охоронці були вже надто близько, Влад застосував прийом, який навчив його старий приятель з поліції. Він різко збив одного з охоронців із ніг і, користуючись моментом, ковзнув до виходу.

Він швидко пробіг по складу, минув кілька поворотів і вискочив назовні, де на нього вже чекав моторний скутер, на якому він міг вислизнути від переслідування.

Все, що Влад встиг зробити, це повернутися до свого офісу, де він одразу підключив флешку до комп'ютера. На екрані з'явилися рядки коду, які невдовзі привели його до архівів «Проекту Т».

Але перед тим, як він встиг дослідити дані, надійшов дзвінок.

- Авраменко, не думай, що ти тепер переміг. Все, що ти щойно побачив, це ще не кінець. Ми прийшли, щоб тебе зупинити.

Він мовчки слухав голос на іншому кінці дроту, відчуваючи, як темна тінь стала між ним і істиною.

- Я збираюся закінчити те, що почав. І я знайду вас усіх, - сказав він, усвідомлюючи, що тепер його життя ніколи не буде колишнім.