Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

Перш ніж повести далі, на хвилинку замовк і обвів кожного джевальця важким поглядом. На батьковому кораблі я чула від Клова близько сотні таких промов. Усе це теж було до болю знайоме.

— На час роботи на «Селені» покладається дворазове харчування. Каюти тримати в чистоті.

Схоже, він повторював умови, зазначені на пергаменті, який тримав у руці — саме його Зола підписав із гаваньмейстером, — і нема де правди діти: угода щедра. Дворазове харчування — то для кожного із цих джевальців, що стояли обіч мене, цілковита розкіш, і напевно вони привезуть додому більше монети, ніж багато хто з них заробляв упродовж місяців.

— І перші, що порушать ці правила, попливуть назад на Джевал. Запитання є?

— Ми будемо разом, — відгукнувся першим Кой.

Це він уже висуває власні умови. Мав на увазі спання в кубрику, вочевидь для того, щоб на них не нападали матроси «Селени». На Джевалі кожний добувач був сам за себе, але тут — інша річ. На цьому кораблі безпека полягає в чисельності.

— Гаразд. — Клов кивнув Райландові й Віку, які стояли з таким виразом, ніби вже готові вихопити ножі. Ті підійшли й поставили перед прибульцями по ящику.

— Беріть, що треба для дводенного занурення. Майте на увазі: усе буде вирахуване з платні.

Клов іще не закінчив, а добувачі вже кинулися до ящиків і схилилися над ними, повитягали молотки й узялися мацати робочі краї зашкарублими пальцями. Закопирсалися в купі знаряддя,

вицуплюючи собі зубила й лупи та чіпляючи до ременів, а Райланд і Вік із гидливістю спостерігали, як ті риються в інструментах.

Не тільки я це помітила. Кой став трохи віддалік і не зводив погляду із Золиних добувачів. Коли ті зустрілися з ним очима, невимовлена напруга на палубі загусла так, що її, здавалося, можна було торкнутися. Тут я відчула себе не такою помітною і подумала, що, мабуть, присутність джевальських добувачів — це на краще. Відвертатимуть від мене увагу, бодай хоч якось.

— Фейбл.

Я завмерла, почувши власне ім’я, вимовлене голосом Клова.

Він поволі ступив три кроки до мене, а я відсахнулася й ухопилася за руків’я Вестового ножа.

Штурман став мало не впритул носаками до моїх черевиків, а дивився на мене геть невимушено. Зморшки коло очей поглибилися, вії світлі, мов золотаві ниточки. Біля вуха — шрам, якого я не пригадувала, він окреслював горло і спускався в комір. Силувалася не уявляти, як він там з’явився.

— Тут через когось варто перейматися? — Він смикнув підборіддям у бік добувачів, що купчилися на палубі.

Я вирячилася на нього, не в змозі повірити, що це він до мене звертається. Ба більше: про щось розпитує, ніби ми з ним перебуваємо на одному боці.

— Гадаю, ти про це дізнаєшся, хіба ні?

— Зрозумів.

Він сунув руку в кишеню й витяг невеличкий гаманець.

— І скільки коштуватиме твоя порада?

— Чотири роки, — похмуро відказала я.

Клов звів брову: «Не зрозумів».

Я ступила до нього, і він міцніше стиснув гаманця.

— Поверни мені чотири роки, що я просиділа на цьому острові. І тоді скажу, хто з цих добувачів найімовірніше переріже тобі горлянку.

Він утупив погляд у мене — і в нім ніби світилася кожна його думка.

— Та це не так уже й важливо, — кинула я, схиливши голову.

— Що?

— Людину ніколи до пуття не знаєш, правда? — Я намагалася вкласти сенс у тон своїх слів, уважно роздивляючись реакцію Клова.

Його обличчям не промайнуло ані найменшої тіні. Тепер було геть неясно, що він подумав.

— Усі ми маємо робити своє, так? — тільки й відказав.

— Та в тебе роботки більше за всіх. Штурман, донощик… Зрадник.

— Не галасуй, Фей. — Він стишив голос. — Роби те, що тобі кажуть, і отримаєш платню, як і всі решта.

— А скільки Зола тобі заплатив? — просичала я.

Той не відповів.

— І що Зола робить у Безіменному морі?

Клов мовчки втупився в мене, аж поки тишу, що запала між нами, не порушив передзвін сегарсів¹¹

на линвах угорі. Розгорнулося вітрило, накривши нас із Кловом своєю тінню. Я підвела погляд на чорний прямокутний силует на тлі блакитного неба.

Але на символі, зображеному на парусині, бракувало вигину місячного серпика, що мав бути на Золиному гербі.

Я примружилася, роздивляючись. Тонкий начерк — три морські птахи розкинули крила, утворивши ними косий трикутник. Такого я ще не бачила.

Вони зробили новий знак. Це може означати одне: Зола не бажає, щоб його впізнали, коли ми ввійдемо у води Безіменного моря.

Я озирнулася через плече, але Клов уже шмигнув до капітанської каюти й затраснув за собою двері. Крізь хитке віконечко, що дивилося на палубу, було видно, як майнула всередині його біла сорочка.

Я знову прикусила губу, душа моя криком волала. Тієї ночі, коли затонув «Жайвір», я дізналася, що втратила матір. Але не знала, що втратила заразом і Клова.

11 Сегарс (мор.) — кільце, що кріпиться до передньої шкаторини (крайки, кута) косих вітрил і служить для з’єднання її зі щоглою.

— Три рифи! — Зола ще не вийшов на палубу, а голос його вже розлягався над кораблем.

Він розстебнув куртку, стягнув її з плечей і жбурнув одному з Узбережних Волоцюжок, який чекав біля щогли. Схопився за линви на носовій частині, підтягнувся й видерся вище, вглядаючись у море.

А я придивлялася до Райланда з Віком. Вони стояли в одній шерензі з джевальцями, ледь стримуючи гнів під шаром зневаги. Кожний мускул напружений. Вони аж ніяк не тішилися з того, що Зола набрав додаткову добувацьку команду. Вони просто клекотіли від люті.

— Тут, тут і отут. — Зола окреслив пальцем гребені коралових рифів, промалювавши їхні обриси на тлі води.

Віддалік завиднів серпоподібний острівець, немов напівзаглиблений у воду диск.

— Занурення очолить Фейбл.

Я закліпала, озираючись на палубу: у мене незмигно втупилися погляди всіх добувачів.