Читати книгу - "Поміж злодіїв, Едрієн Янг"

2023

ISBN 978-617-17-0078-9 (epub)

Жодну з частин даного видання

не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі

без письмового дозволу видавництва

Електронна версія створена за виданням:

Серія «Художня література»

Перекладено за виданням: Young A. Fable / Adrienne Young. — New York : Wednesday Books, 2020. — 368 p.

Переклад з англійської Юлії Шекет

Дизайнер обкладинки Маріанна Пащук

УДК 821.111(73)

Я60

Фейбл ніколи не забуде, як мати загинула під час невблаганної бурі, як тато кинув її саму на острові виживати поміж злодіїв та бездушних добувачів дорогоцінного каміння. Колись маленька налякана дівчинка, тепер горда й сильна донька моря, яка навчилася нікому не довіряти й завжди покладатися тільки на себе, вона не має куди вертатися, проте єдине, що рухає нею, — жага

вибратися з цього клаптика суші, знайти батька й забрати належне. Дівчина звертається по допомогу до молодого торговця на ім’я Вест. Вона не здогадується, ким став її батько, та й Вест зовсім не той, ким видається. Але іншого шляху немає: разом їм доведеться пережити більше, ніж підступні шторми та помсти покидьків. Звісно, якщо вони обидва хочуть вижити в цій пригоді.

ISBN 978-966-942-826-4 (серія)

ISBN 978-966-982-930-6 (укр.)

ISBN 978-1-250-25436-8 (англ.)

© Adrienne Young, 2020

© ТОВ «Видавництво Віват», видання українською мовою, 2023

Присвячую татові. Знадобилося написати цілу книжку, щоб попрощатися

  40 . 25 . 3 144 . 24 . 4 228 . 21 . 2 3 . 16 . 5 86 . 21 . 11 112 . 29 . 3 56 . 16 . 7

Роздiл перший

Цей покидьок знову від мене тікав.

Крізь гілля дерев було видно, як Кой із компанією здіймають фонтани піску, відштовхуючи суденце від берега. Ялик ковзнув на воду, і я помчала швидше, перестрибуючи босими ногами через покручені корені та врослі в стежину каменюки. Продерлася крізь хащі, саме щоб ухопити оком самовдоволену посмішку на Коєвих губах і розпущене вітрило.

— Кою! — гукнула, та якщо він і розчув мене крізь гуркіт хвиль, то знаку не дав.

Я скотилася зі схилу й ускочила у клапті піни, що її лишила відпливна хвиля; ступня занурилася в мокрий пісок, і я стрибнула, відштовхнулася ногами й полетіла через бурун до корми. Рукою вхопилася за леєр¹ і врізалася в корпус: ноги волочилися по воді, а ялик відпливав. Ніхто й руки мені не подав, я сама підтягнулася й перевалилася через борт зі здушеними прокльонами.

— Незлецький стрибок, Фейбл. — Кой ухопився за румпель, пасучи зосередженим поглядом обрій і стернуючи до південного рифу². — Не знав, що ти з нами.

Я зібрала волосся у вузол на маківці й люто втупилася в цього негідника. Це вже втретє за тиждень він намагався лишити мене на березі, коли добувачі коштовного каміння виходили в море занурюватися. Якби Спек не пиячив по пів дня, я платила б йому, а не Коєві, щоб відвіз до рифу. Та мені потрібен був човен, на який можна

покластися.

Вітрило заполоскалося над головою, спіймавши вітер, і ялик рвонув уперед, а я відшукала собі місце й сіла між двома добувачами, шкіра яких зашкарубла від сонця й солі.

Кой простягнув до мене руку.

— Давай мідяка.

Я позирнула поверх його голови на бар’єрні острови, де щогли торгових суден хилилися й погойдувалися від бурхливого вітру. «Жоржини» там іще не було, проте до заходу сонця корабель мусив підійти. Видобула з гаманця монетку та, зціпивши зуби, жбурнула Коєві в долоню. Він уже стільки тої міді на мені заробив, що достоту я заплатила за половину ялика.

Ми пришвидшилися, і море завирувало навколо, густішаючи з нашим просуванням від блідої бірюзи на мілководді до темної синяви далі й глибше. Коли човен кренився, мене хилило назад — аж так, що я могла торкатися рукою поверхні води. Сонце виповзло на середину неба, і ми мали ще кілька годин до відпливу. Більше, ніж треба, щоб наповнити торбу гранатами-піропами на продаж.

Я тугіше затягнула ремінь і перевірила всі інструменти.

Молоток, зубило, кайло, лінза, лопатка.

Більшість добувачів кілька місяців тому вже перебралися зі східного рифу, та нутро підказувало мені, що в цих водах іще ховаються піропи, і я мала рацію. Кілька тижнів попірнавши на тому відтинку самостійно, я знайшла біля одного шельфу цілий поклад, і ті камінці наповнили мій гаманець монетою.

Я підвелася, і вітер хльоскав мене, жбурляючи пасма вогненно-рудого волосся просто в обличчя. Ухопилася за щоглу й перехилилася через борт, промацуючи поглядом воду, яка нуртувала довкола.

Ще ні.

— Коли ж ти нам нарешті розкажеш, що там знайшла, Фейбл? — Кой стиснув румпель і зазирнув мені у вічі.

Його власні очі були темні, як найтемніші ночі на острові, коли штормить так, що не видно ні неба, ні зірок.

Решта мовчки витріщалася, чекаючи на відповідь. Я постерегла, як вони пильно придивлялися до мене на причалі, чула, як перешіптувалися на березі. По кількох тижнях небагатої здобичі на рифах добувачі ставали дедалі тривожнішими, і це було недобре. Та я не очікувала, що саме Кой зрештою поставить мені запитання руба.

Я знизала плечима.

— Морські вушка³.

Кой засміявся, похитавши головою.

— Морські вушка! — повторив він.

Кой був молодший за більшість добувачів на Джевалі, його засмагла шкіра ще не вкрилася зморшками й білими цяточками від постійного перебування на сонці. Та він здобув собі вдесятеро вагоміше місце серед них, поцупивши достатньо монети, щоб придбати ялика та самостійно держати перевіз.

— Ну так, — відказала