Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

— Ти ніколи не бував у монастирі, чи не так?

— Ні.

— Ти ходив до гімназії, отже, не мав сумнівного привілею вчитися в церковній школі. Монахи ледве читали на латині, щоб самостійно зрозуміти зміст стародавніх фоліантів, з яких нас навчали. Добре, що я мав певні вроджені здібності, інакше був би таким самим неписьменним, як Джоан.

— Чи справді монастирі такі зіпсовані, як про них розповідають? — запитав Марк.

— Ти вже читав «Чорну книгу», з витягами з візитацій, тепер вона всюди є.

— Як і більшість жителів Лондона.

— Так, люди люблять слухати байки про розпутних монахів. — Я замовк, коли Джоан принесла заварний крем. — Але так, вони зіпсовані, — продовжив я, коли вона пішла. — Правила святого Бенедикта — а я про них читав — приписують життя, присвячене молитві й праці, окремішньо від світу і лише з найнеобхіднішим для життя. Однак здебільшого ці монахи мешкають у великих будівлях, в оточенні служок, отримують щедрий дохід зі своїх земель, уражені всіма можливими пороками.

— Кажуть, картузіанці жили аскетично і співали радісні гімни, коли їх везли в Тайберн виймати нутрощі.

— О, кілька орденів живе нужденно. Проте не забувай, що картузіанці загинули, тому що відмовилися визнати короля главою Церкви. Усі вони хочуть, щоб повернувся Папа. І тепер, здається, один із них скоїв убивство. — Я зітхнув. — Мені жаль, що тобі доведеться бути причетним до цієї справи.

— Людям честі не слід боятися небезпеки.

— Завжди слід боятися небезпеки. Ти все ще відвідуєш уроки фехтування?

— Так. Учитель Ґрін каже, що я дуже добре справуюся.

— Чудово. На безлюдних дорогах скрізь є настирливі жебраки.

Якусь хвилю він мовчав, задумливо дивлячись на мене.

— Сер, я вдячний, що можу повернутися на роботу в Палату, але шкода, що це така клоака. Половина земель належить Річардові Річу та його друзякам.

— Ти перебільшуєш. Це нова установа; очікувано, що зверхники принесуть користь тим, хто дарує їм свою лояльність. Саме так працює добра влада. Марку, ти мрієш про ідеальні світи. І мусиш бути обережним із тим, що говориш. Ти знову читав «Утопію» Мора? Кромвель процитував її мені сьогодні.

— «Утопія» дає надію на краще становище людини. А італійці кидають у відчай.

Я вказав на його жилет.

— Ну, якщо хочеш бути схожим на утопістів, мусиш поміняти цей вишуканий одяг на звичайну верету. До речі, що зображено на цих ґудзиках?

Він зняв жилет і подав мені. На кожному ґудзику було вирізьблено чоловіка, який в одній руці тримає меч, друга його рука обіймає жінку, а поруч із ними — олень. Робота виконана майстерно.

— Я купив їх дуже дешево на ринку Святого Мартіна. Агат фальшивий.

— Це я бачу. Та що означає це зображення? О, знаю, — вірність. Адже олень — символ вірності. — Я повернув йому жилет. — Ця мода на символічні зображення, які потрібно розгадувати, мене втомлює. У світі вистачає реальних таємниць.

— Але ви самі малюєте, сер.

— Якщо з’являється вільний час. Проте намагаюся, у міру свого скромного таланту, зображати людей точно і просто, як майстер Гольбейн. Мистецтво має розкривати таємниці нашого буття, а не ще більше їх приховувати.

— Хіба ви не носили такі оздоби замолоду?

— Тоді не було моди на такі речі. Можливо, раз чи двічі. — На думку мені спала фраза з Біблії. Я процитував її з легким сумом. — «Коли я був дитиною, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче»[3]. Ну, мушу йти до своєї кімнати, маю багато що прочитати.

Я силувано припіднявся, і Марк підскочив, щоб допомогти мені встати.

— Я дам собі раду, — роздратовано сказав я, сіпнувшись, коли спину пронизав різкий біль. — Розбуди мене вдосвіта. Попроси Джоан приготувати ситний сніданок.

Я взяв свічку і піднявся сходами. Попереду чекали складніші головоломки, ніж малюнки на ґудзиках, і я потребував будь-якої допомоги, яку могло б дати вивчення доброго англійського друкованого слова.

Розділ третій

Наступного ранку ми виїхали на світанку; другого листопада, у День всіх померлих. Після вечірнього читання я добре виспався і виїхав у кращому гуморі; мене охопило душевне піднесення. Колись я був учнем монахів; згодом став ворогом усього, що вони обстоювали. А тепер мені доведеться заглибитись у гущу їхніх таємниць і корупції.

Я вмовляв і підштовхував сонного Марка впродовж сніданку, і нарешті ми вийшли на вулицю. За ніч погода змінилася: здійнявся сухий пронизливий вітер зі сходу, заморозивши багнисті колії на дорозі. На очі навернулися сльози, коли ми вирушили в дорогу, закутані в найтепліші хутра, надягнувши товсті рукавиці, піднявши каптурі плащів для верхової їзди і низько опустивши їх на обличчя. На поясі я повісив кинджал, який зазвичай носив лише як прикрасу, але сьогодні вранці нагострив на кухонному бруску. У Марка був свій меч, двофутове лезо з лондонської сталі, гостре, як бритва, придбане на його власні заощадження для уроків фехтування.

Марк сплів долоні люлькою, щоб допомогти мені вибратися на Канцлера, бо самотужки я не міг піднятися в сідло. Він вискочив на Рудоногого, свого міцного чалого коня, і ми вирушили в дорогу, навантажені дорожніми торбами з одягом і моїми паперами. Марк усе ще був напівсонним. Він зсунув каптур і почав пригладжувати своє нечесане волосся, смикаючись від вітру, що знову куйовдив його.

— Клянуся сином Божим, холодно.

— Ти забагато просидів у теплих кабінетах, розніжився, — сказав я. — Мусиш загартуватися.

— Думаєте, випаде сніг, сер?

— Сподіваюсь, що ні. Сніг може затримати нас на багато днів.

Ми проїхали містом, яке щойно прокидалося, і ступили на Лондонський міст.

Глянувши вниз по течії, повз грізний масив Тауера, я побачив великого океанського карака, пришвартованого біля Собачого острова, його важкий ніс і високі щогли розпливалися там, де сіра річка зустрічалася з сірим небом. Я вказав Маркові на судно.

— Цікаво, звідки воно прибуло.

— Сьогодні люди мандрують у країни, про які наші батьки навіть не мріяли.

— І повертаються з дивовижами. — Я подумав про чудного птаха. — Нові дивовижі та, можливо, нові хитрощі.

Ми переїхали через міст. На другому кінці, біля пірсів, лежав розбитий череп. Обдзьобаний дочиста птахами, він упав зі своєї жердини, розлетівшись на шматки, які лежатимуть там, доки мисливці за сувенірами або відьми, що шукають амулети, не підберуть їх. Свята Варвара в кабінеті Кромвеля, а тепер ця реліквія земного правосуддя. Я з тривогою подумав про прикмети, а тоді дорікнув собі за забобонність.

Дорога, що вела на південь від Лондона, була доволі