Читати книгу - "Криза сучасного світу, Рене Генон"

— доведений факт, із яким нам слід примиритися, незалежно від нашої оцінки цієї цивілізації. Зі Сходом же все не так просто, тому що насправді існує не одна, а декілька східних цивілізацій; та досить того, що вони наділені спільними рисами, котрі є характеристиками традиційних цивілізацій та не трапляються у випадку Заходу, тож розрізнення і навіть протиставлення Сходу та Заходу цілком виправдане. Традиційний характер фактично є спільним для всіх східних цивілізацій. Для надання точнішого уявлення про ці цивілізації ми нагадаємо тут загальні принципи їх класифікації. Хоча така класифікація може здатися дещо спрощеною для тих, хто волітиме вдаватися у деталі, втім, вона незмінна в основному: Далекий Схід представлений китайською, Середній Схід — індуїстською і, нарешті, Близький Схід — ісламською цивілізаціями. Варто додати, що в багатьох відношеннях останню варто розглядати як посередника між Сходом та Заходом, адже численні ознаки споріднюють її з цивілізацією західного середньовіччя; однак при порівнянні її з сучасним Заходом ми помітимо, що вона так само протистоїть йому, як і всі власне східні цивілізації, до яких, згідно з нашим підходом, її слід віднести[42].

Останнє зауваження порушує важливе питання: доки на Заході існували традиційні цивілізації, для протистояння Сходу і Заходу не було підстав[43]; протистояння має місце лише в контексті сучасного Заходу, оскільки в цьому випадку йдеться радше про розбіжності двох типів ментальності, ніж про відмінності між двома географічними утвореннями. В певні періоди історії, найближчим із яких до нас є середньовіччя, західний дух у своїх найістотніших рисах мав більше схожості зі східним духом, аніж із сучасним станом власного розвитку; західна цивілізація тоді була такою ж подібною до цивілізацій Сходу, наскільки подібними вони є між собою. Лише останні століття породили зміни, в рази серйозніші за всі викривлення та відхилення, характерні для попередніх періодів занепаду, оскільки вони призвели до фундаментальних зрушень у тенденціях людської діяльності; й тільки у західному світі відбулись такі зміни. Тому, коли в описі сучасного стану речей ми використовуємо словосполучення «західний дух», під ним маємо на увазі саме сучасний дух; і оскільки зворотний йому дух зберігається сьогодні виключно на Сході, ми можемо, зважаючи на поточні обставини, називати його «східним духом». Тож обидва визначення характеризують суто сучасний стан речей; оскільки один із цих двох типів ментальності виник лише нещодавно і є дійсно західним, ми не станемо копирсатись у походженні іншого, який раніше був спільним для Сходу та Заходу, тому що його виникнення насправді зливається із народженням самого людства, адже цей дух може бути вільно названий нормальним, адже він більшою чи меншою мірою надихав усі відомі нам цивілізації, за винятком однієї — сучасної цивілізації Заходу.

Деякі люди, які, вірогідно, не стали обтяжувати себе читанням наших книжок, вважали за необхідне дорікнути нам, ніби ми стверджували, що всі традиційні доктрини походять зі Сходу, і навіть західна античність у всі часи незмінно черпала свої традиції виключно зі Сходу; ми ніколи не писали нічого подібного й навіть не натякали на це, адже абсолютно чітко розуміємо — така точка зору є хибною. І дійсно, самі традиції свідчать проти тверджень такого роду: повсюди присутні достовірні підтвердження того факту, що примордіальна традиція поточного циклу сягає корінням гіперборейських регіонів[44]; із часом виникли декілька вторинних її течій, що відповідали різним періодам історії, найпотужніша серед них, принаймні тих, чиї сліди й донині можна визначити, безсумнівно перетікала із Заходу на Схід. Та все це стосується дуже далеких часів, які звикли називати «доісторичними» і котрі нині не є предметом нашого розгляду; ми ж лише прагнемо засвідчити, що вже довгий час центр примордіальної традиції лежить на Сході, та саме тут нині є доктринальні форми — її безпосередні продовження; саме тому єдиним гідним представником істинного духу традиції та всіх належних йому атрибутів сьогодні може вважатися виключно Схід.

Щоб закінчити це роз’яснення, нам варто принаймні стисло розглянути окремі ідеї реставрації «західної традиції», що виникли в окремих сучасних колах; єдиним нашим інтересом тут є демонстрація того факту, що деякі уми більше не можуть задовольнятися сучасним нігілізмом та відчувають потребу у дечому, чого власне і бракує нашій цивілізації, тому вони розглядають можливість повернення до тієї чи іншої форми традиції як єдиний вихід із сучасної кризи. На жаль, «традиціоналізм» не є рівнозначним істинному духу традиції; найчастіше він є насправді лише звичайною тенденцією, невиразним поривом, що не передбачає реального знання. Стається так, що в ситуації інтелектуальної плутанини сьогодення такий порив передусім провокує лише постання фантастичних та химерних концепцій, позбавлених усякого міцного підґрунтя. Зазнавши невдачі у пошуках автентичної традиції, що могла би слугувати за опору, люди починають оточувати себе вигаданими псевдотрадиціями, яких ніколи не було насправді. Ці псевдотрадиції так само безпідставні та далекі від будь-яких традиційних принципів, як і доктрини, які вони намагаються замінити. У цих конструкціях віднаходить своє відображення увесь хаос сучасності, тож, якими б не були наміри авторів, єдиним їх результатом є поглиблення загального дисбалансу. Серед подібних концепцій ми пригадаємо лише так звану «західну традицію», створену деякими окультистами з абсолютно різнорідних елементів і покликану конкурувати з не менш безпідставною «східною традицією» теософів. Цим речам ми вже приділили багато уваги, тож вважаємо доречніше відразу перейти до розгляду деяких інших теорій, котрі, можливо, вартують більшої уваги, адже вони принаймні демонструють бажання посилатись на традиції, які існували насправді[45].

Вище ми згадували про одну з течій традиції, що прийшла з західних регіонів; на її походження вказують свідчення древніх щодо Атлантиди; після зникнення цього континенту внаслідок останнього з великих катаклізмів минулого залишки його традиції були принесені в інші регіони, де вони змішалися з іншими традиціями, що вже існували, які представляли собою здебільшого відгалуження великої гіперборейської традиції; цілком вірогідно, що доктрини, зокрема кельтів, були результатами такого злиття[46]. Ми не збираємось оскаржувати ці речі, та не забуваймо, що «атлантська» форма зникла багато тисячоліть тому разом із власною цивілізацією, крах якої міг відбутися в результаті викривлення, деякою мірою подібного до сучасного, з тією лише відмінністю, що людство тоді ще не вступило у калі-юґу; слід також пам’ятати, що ця традиція відповідає лише вторинному періоду нашого циклу, тож спроби ідентифікації її з примордіальною традицією були б докорінно помилковими, адже саме з неї вийшли всі інші традиції, тому що вона єдина триватиме від самого початку до кінця. Було би недоцільним подавати тут усі факти, що свідчать на користь наведених положень. Як висновок, ми лише