Читати книгу - "Криза сучасного світу, Рене Генон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тепер постає питання: в чому полягає сенс періоду, в якому ми живемо? Насправді, якими б ненормальними не виглядали сучасні обставини, взяті самі по собі вони, втім, приречені віднайти дорогу назад, до загального порядку речей, того порядку, котрий, згідно з далекосхідною формулою, є сумою всіх безладів; наша епоха, якою би складною і тривожною вона не була, повинна нарівні з іншими мати своє законне місце в загальному людському розвитку, і вже сам факт, що традиційні доктрини зуміли її передбачити, слугує достатнім підтвердженням цього. Все сказане нами щодо загального руху циклу прояву, який прямує шляхом матеріалізації, що прогресує, дає нам вичерпне пояснення такого стану речей і демонструє, що ненормальність та невпорядкованість, які відкриваються під одним із кутів зору, лише випливають із закону, що відкривається перед вищим та більш всеохопним способом бачення. Також додамо, що, як і будь-яка зміна стану, перехід від циклу до циклу може відбуватися тільки у темряві; таким є черговий вагомий закон із численними способами застосування, докладніший розгляд якого, однак, змусив би нас надто віддалитись від предмета[37].
Цим усе не обмежується: сучасна епоха неминуче пов’язується із розвитком деяких можливостей, що від початку були закладені до потенціалу нашого циклу; і яким би низьким не був ранг цих можливостей у загальній ієрархії, всі вони покликані проявитися в призначений час. У зв’язку з цим слід сказати, що, згідно з традицією, для останньої фази циклу характерний підвищений інтерес до всього того, що раніше, в попередніх фазах, відкидалося як неважливе і незначне; і справді, ми можемо простежити це у нашій цивілізації, котра живе тим, чим попередні цивілізації жити не воліли. Щоби переконатися в цьому, досить подивитися, як інші цивілізації, які ще збереглися на Сході сьогодні, оцінюють західну науку та її промислове застосування. Ці нижчі форми знання, якими б бідними вони не здавалися тим, хто володіє знанням вищого порядку, теж були приречені «реалізуватися», проте тільки після зникнення істинної інтелектуальності. Рано чи пізно практичні дослідження стають необхідними, але їх розвиток уможливлюється лише в епоху забуття примордіальної духовності, коли люди так занурюються у матеріальне, що не помічають нічого поза межами цієї сфери, й все більше стають рабами матерії, прирікаючи себе у цей спосіб на дедалі більшу метушню, без цілей та наміру, на розсіювання в чистій множинності та остаточне розчинення.
Такими є загальні обриси та найбільш істотні ознаки тлумачення сучасного світу; та, слід наголосити одразу, воно жодним чином не може слугувати йому за виправдання. Невідворотне лихо однаково залишається лихом; адже навіть тоді, коли підсумком зла є добро, це ледве вносить зміни у його природу; тут слова «зло» та «добро» ми використовуємо лише для кращого розуміння, тож не маємо ніякого конкретного «морального» наміру. Частковий хаос необхідний, адже він є невід’ємним елементом загального порядку; та, незважаючи на це, саму по собі епоху хаосу можна порівняти із чудовиськом, котре, хоча і є породженням природних законів, утім, являється свого роду відхиленням, похибкою чи катаклізмом, що, будучи наслідком нормального плину подій, при ізольованому розгляді все ж залишатиметься винятком та аномалією. Сучасна цивілізація, так само, як і решта, володіє своїм сенсом, і якщо їй справді судилося завершувати цикл, можна лише стверджувати, що все відбувається належним чином, своєчасно та у потрібному місці. Однак усе це не скасовує того факту, що судити її треба відповідно до слів Євангелія: «Від спокус горе світові, бо мусять спокуси прийти; надто горе людині, що від неї приходить спокуса!»[38]
Розділ II
Протистояння Сходу і Заходу
Одна з характерних особливостей сучасного світу — це прірва між Сходом і Заходом[39]; хоча ми вже розглядали це питання в іншому місці, необхідно знову повернутися до нього, аби прояснити деякі його аспекти й усунути непорозуміння. Правда в тому, що історія знала безліч різноманітних цивілізацій, кожна з яких розвивалася особливим чином, відповідно до власної природи та схильностей тих чи тих народів і рас[40]; однак відмінність не обов’язково передбачає протилежність, і між цивілізаціями, абсолютно різними за формою, може існувати свого роду рівнозначність, оскільки всі вони засновуються на єдиних фундаментальних принципах, наслідком прийняття яких та адаптації до конкретних обставин і були ці цивілізації. Це зауваження справедливе для всіх цивілізацій, які можуть бути названі нормальними чи власне традиційними; між ними відсутні суттєві протиріччя, а розбіжності, якщо такі взагалі існують, є лише зовнішніми та поверхневими. З іншого боку, цивілізація, яка не визнає жодного вищого принципу[41] і в дійсності засновується на повному запереченні будь-яких принципів, уже через цю обставину позбавляється можливості порозуміння з іншими, оскільки, аби таке порозуміння було справді глибоким і дієвим, воно повинно встановлюватися згори, чого ця ненормальна та девіантна цивілізація позбавлена. На сучасному етапі світової історії ми маємо, з одного боку, цивілізації, котрі залишилися вірними традиційному духу, якими є цивілізації Сходу, та з іншого — відверто антитрадиційні цивілізації, якою є цивілізація сучасного Заходу.
Усе ж дехто зайшов надто далеко, приступивши до оскарження факту поділу людства на Схід та Захід як такого, що не відповідає дійсності; та, принаймні нині, розбіжності справді є. По-перше, існування єдиної для Європи і Америки західної цивілізації
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Криза сучасного світу, Рене Генон», після закриття браузера.