Читати книгу - "Криза сучасного світу, Рене Генон"

наголосимо на неможливості відродження «атлантської» традиції сьогодні та недоцільності пристання до неї; крім того, в спробах такого роду є велика частка фантазії. Втім, дослідження витоків певних елементів, які ввійшли до складу пізніших традицій, може становити значний інтерес за умови, що на цім буде вжито необхідних заходів, які дадуть змогу протистояти впливу ілюзій; та в будь-якому разі подібні дослідження аж ніяк не здатні привести до повного відновлення традиції, що цілковито не пристосована до умов нашого світу.

Деякі люди прагнуть пристати до «кельтизму», і оскільки вони в такий спосіб апелюють до часів менш віддалених, може здатися, ніби вони пропонують дещо менш неймовірне; але де ж сьогодні можна віднайти чистий «кельтизм», що був би наділений достатньою життєвою силою, аби стати міцною опорою? Ми не ведемо тут мову про археологічні або суто «літературні» реконструкції, приклади яких ми вже мали нагоду спостерігати; маємо на увазі дещо кардинально інше. Звісно, безліч кельтських елементів, впізнавані та придатні для використання, дійшли до наших часів через численних посередників; та ці елементи абсолютно не спроможні представляти традицію цілком, ба більше, можна зауважити й такий дивний факт, що в тих країнах, на території яких побутувала ця традиція, її елементи піддані більшому забуттю, аніж елементи традицій, які завжди були чужими для цих країн; чи не є це вагомим приводом для роздумів, принаймні для тих, хто ще не повністю піддався цій упередженню? Ми скажемо навіть більше: в усіх подібних випадках, коли маємо справу з залишками зниклих цивілізацій, їхню істинну суть можливо осягнути тільки через зіставлення з аналогічними елементами досі живих традиційних цивілізацій; це справедливо навіть для середньовіччя, багато елементів якого можуть здатися абсолютно позбавленими сенсу людям сучасного Заходу. Контакт із традиціями, чий дух досі жевріє, — єдиний спосіб повернути життя тому, що ще здатне відродитися; і саме це, як ми вже неодноразово зазначали, є найбільшою послугою, яку може зробити Схід для Заходу. Ми не заперечуємо сам факт виживання певного кельтського духу, який все ще здатний відливатися у різних формах, як це вже відбувалось у різні епохи в минулому; та коли хтось стверджуватиме, що й досі існують центри[47], в яких традиції друїдів вдалося зберегтись у повному обсязі, ми вимагатимемо від них доказів цього, до того ж часу будемо вважати це положення сумнівним, якщо й не зовсім неймовірним[48].

Правда в тому, що кельтські елементи, які вижили, були здебільшого асимільовані християнством у період середньовіччя; легенда про «Святий Ґрааль» та все дотичне до неї являють собою надзвичайно вдалі та показові приклади цього процесу[49]. Ба більше, ми вважаємо, що західна традиція, в разі вдалого відновлення, неодмінно прийме зовнішню релігійну форму, в найбільш суворому розумінні цього слова, і така форма може бути виключно християнською, оскільки, по-перше, решта можливих форм тривалий час були чужими західній ментальності, по-друге, тільки у християнстві, а точніше — лише у католицизмі, можуть бути віднайдені залишки того традиційного духу, що все ще жевріє на Заході[50]. Всякий зачин «традиціоналістів», що ігнорує цей факт, приречений на неминучий крах, оскільки йому бракуватиме основи; абсолютно очевидно, що покладатися можна виключно на те, що наділене дійсним існуванням, адже за умов відсутності спадкоємності можуть існувати лише штучні та нежиттєздатні реконструкції; якщо ж нам заперечуватимуть, посилаючись на той факт, що саме християнство сьогодні відрізане від власного глибинного змісту, ми відповімо, що воно принаймні зберегло у своїй формі все необхідне для забезпечення підвалин згаданої нами основи. Тож найменш химерна спроба, єдина, яка не приречена зіштовхнутися з остаточною неможливістю реалізації, була би спрямована на відновлення дечого зіставного з тим, що існувало в часи середньовіччя, звісно, з урахуванням специфіки сучасних умов; і для всього того, що було втрачене Заходом, було би доцільним звернутись до традицій, що збереглись у всій їх повноті, й слідом провести необхідну роботу з адаптації, виконавцем якої може бути тільки високоосвічена інтелектуальна еліта[51]. Ми й раніше говорили про це; та не зайве вкотре наголосити, тому що надто багато суперечливих нісенітниць вільно поширюються сьогодні, а також, оскільки важливо розуміти, що, якщо й східні традиції у власних специфічних формах можуть бути асимільовані елітою — котра, згідно з самою своєю суттю повинна бути поза межами будь-яких форм — вони абсолютно точно не можуть засвоїтися людськими масами Заходу, для яких вони не були створені, принаймні доки не відбудеться непередбачена трансформація. Коли західна еліта все ж постане, знання доктрин Сходу стане для неї — з причин, на які ми щойно вказали — обов’язковою умовою для виконання властивих їй функцій; але ті, чия мета полягає виключно в отриманні вигоди від її праці — себто більшість — можуть залишитися несвідомими цих речей та впливів, що ідуть від них, оскільки впливи подібного знання будуть опосередкованими та непомітними, що, однак, не постане на заваді їх дієвості та реальності. Ми ніколи не стверджували чогось іншого; та вважаємо за необхідне зробити це вчергове і якомога чіткіше, оскільки, якщо нам і не варто очікувати, що всі зрозуміють сказане нами, ми принаймні прагнемо уникнути вірогідності неадекватної інтерпретації наших намірів і переконань.

Та облишмо всі передчуття, адже саме дійсний стан речей повинен особливо непокоїти нас, тому повернімося на мить до поглядів на реставрацію «західної традиції», які ми маємо нагоду спостерігати довкола. Досить одного зауваження, аби довести, що з такими ідеями нині щось «не так»: вони майже завжди містять у собі більш-менш явну ворожість до Сходу. Варто зазначити, що навіть ті, хто волів би покластися на християнство, іноді надихаються цим духом; вони ніби прагнуть віднайти протиріччя, яких насправді не існує; так ми натрапляємо навіть на такі абсурдні твердження, згідно з якими, хоча у християнстві та східних доктринах ми віднаходимо одні й ті самі речі, виражені в однаковій формі в обидвох випадках, вони, втім, не мають єдиного значення, що може бути навіть протилежним![52] Ті, хто робить подібні заяви, доводять тим самим, що, якими би не були їхні претензії, вони не надто далеко просунулися в розумінні традиційних доктрин, оскільки не помітили фундаментальну єдність, що ховається за всім різноманіттям зовнішніх форм, й навіть там, де ця єдність стає абсолютно очевидною, вони однаково й надалі ігнорують її. Тож їхнє розуміння самого християнства залишається цілком поверхневим і не відповідає поняттю істинної традиційної доктрини, що пропонувала би повний синтез, який охоплював би всі сфери; ось той принцип, якого їм бракує, і в цьому