Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

На якусь невелику мить лице Тесея виглядало задумливо, як наче він справді зважував усі за та проти. 

 – Ні, – зрештою сказав він – досить твердо, щоб Айза знала, що вмовляння тут, скоріш за все, не допоможуть. 

 – Чому? – все ж не втрималася від розгубленого запитання вона. Айза чудово розуміла, що для Тесея викриття правди про сьогоднішню ніч має принести і справді до Літа багато проблем. 

 – Труп все ще ходить містом. Його дуже швидко побачать, і скласти два і два буде нескладно. Так ми тільки підставимо самі себе. Я пропоную іншу опцію… – він на мить замовк, а Айза на ту ж таки мить скривилася від слова “опція”. – Ми напишемо правдиві звіти. Ну… майже правдиві. 

Тепер Айза дивилася на Тесея вже трохи більш зацікавлено. Зараз, коли до вікон її кімнати вже дісталося трохи світла, вона нарешті змогла розгледіти його лице більш детально. 

Певно, якби ніхто не знав, що цей щиголь працює міським некромантом у, хай простять боги, Райні, його цілком можна було би прийняти за якогось дворянина. І не тільки через одяг – той був наче просто доречним обрамленням до пшенично-лляного волосся, що м’якими хвилями спадало на плечі, до довгих білих пальців, які ніколи не бачили роботи складнішої, ніж тримати чорнильну ручку, і до цього спокійного виразу лиця, який був наче і нейтральним, але Айзі чомусь здавалося, що він так і кричав: “Я кращий за тебе”. 

Їй довелося надивитися на таке ще в університеті, де половина її одногрупників були із сімей настільки багатих, що могли їсти злитки золота на сніданок і при цьому не знати голоду ще три покоління вперед. Не те, щоб серед дворян не було нормальних людей – вона навіть знала кількох, ось тільки ставилася до них завжди із здоровою міркою підозри. 

 – Ми скажемо, що обидва патрулювали, але піднятий труп втік. Кладовище велике, і ми просто не встигли зреагувати. А потім… вночі ми знову підемо на кладовище і по слідах відшукаємо труп. Тихенько вкладемо його і розійдемося кожен по своїх справах. 

Тесей дивився на неї з очікуванням. У Айзі так і кипіло бажання теж сказати “Ні!” – просто з природної впертості, але вона його поборола і повільно кивнула. 

 – Але нікому – ні слова, – попередила вона. Якби про труп з дванадцятого, який вона проґавила у перший день справжньої роботи, дізналися десь у столиці… тоді прощавай, ліцензіє на власну агенцію. Вона не змогла би відкрити її навіть у такому місті, як Райн, що вже говорити про щось більше. 

Тесей дуже серйозно кивнув. Айза не думала, що репутація міського некроманта могла би погіршитися, якби щось сплило – зрештою, престиж цього фаху вже давно лежав на дні – але не збиралася зазирати у зуби дарованому коню. 

 – Тоді… ходімо звіти писати, напарнику, – сказала Айза, починаючи посміхатися. Звісно, Тесей був неприємний, але навряд чи він буде заважати їй упокоїти труп. Всього один вечір разом – і вся ця справа буде забута. А потім вона буде дуже серйозно ставитися до своїх обов’язків. 

Некромант на мить скривився, а потім посунув до виходу. Попри свої крики з самого ранку, він все ж галантно притримав для Айзи двері – здається, навіть на мить не замислившись про це. 

Вони разом спустилися до великої кімнати зборів, де говорили раніше. 

 – Побачимося ввечері, – сказав Тесей, і без будь-якого іншого прощання пішов. 

Айза тільки розгублено махнула йому вслід. Як тільки некромант вийшов із Кривого горба, з її спини наче витягнули шпачака, що був там до того, і вона важко осіла на стілець. Прямо перед її поглядом опинилися папери, які вона заповнювала всього якісь пів години назад. Тепер усю роботу потрібно робити знову. Від одного цього розуміння Айза ледь не застогнала вголос і рішуче піднялася на ноги. Вона розбереться з цим пізніше – після того, як поспить, і коли похмілля, яке почало її потрохи наздоганяти, нарешті зникне.