Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

- А що він вкрав? -  мені якось не вірилося, що цей  юнак міг красти. Серед учнів класу я помітила потенційних крадіїв, але не Діма.

- Ну  тоді, правда,  не довели, що то він, але у шостому класі зарплату  тодішнього їхнього класного керівника Артема Гнатовича вкрав він. Я переконана.

- У них був класний керівник чоловік? - здивувалася я.  У наш час чоловіків у школі було так мало, можна сказати, що це було доволі екзотично.

- Уявіть собі. Сорок років, чудова людина, дивний  сім’янин. Він колишній військовий, командував ротою, а тут ці  архаровці  довели за два роки  його так, що звільнився й поїхав до батьків у Карпати, - вона так подивилася на мене, немов  хотіла сказати,  що я нізащо не впораюсь з цим класом, якщо такий  дядько  потерпів поразку.

- Так, гаразд, а що ви можете сказати про ... Кондратюка Славіка? - чомусь з цим іменем у мене не було ніяких  асоціацій.

-   А це  стандартний  спортсмен. Зараз у нього збори, раніше кінця вересня не чекайте.  Хлопець гарний: високий, плечистий, але дурний, як пень. Має успіхи лише у спорті, він пловець, все інше у нього далеко на задньому плані.
 
- Гаразд, - я  переклала  папку Кондратюка Славіка і  взяла наступну. Тут вже я пирснула сміхом, бо це була папка Маркіна  Роми. Якщо про попередніх учнів Жанна Григорівна так багато говорила  поганого, то про цього... Я навіть боялася  почути  ті коментарі, бо від інших начулася.

- Цей  точно стане злодієм, - майже пошепки промовила Жанна Григорівна, немов  це були крамольні думки.

- З чого ви взяли? - вирвалося у мене.

- Батько його відсидів, зараз брат сидить. Мати тільки встигає передачі споряджати. Там таке середовище, ніяк йому не вилізти, хоча він кмітливий. У восьмому класі стояв на обліку в кімнаті міліції. Там  мати неблагополучна, п’яничка. Три роки назад  народила двох дівчат - близнючок. Мало їй двох синів, то ще... Там така біднота. Та ви побачите по  одягу Роми. Правда, він краде, то іноді шмотки  трапляються нічого.   А допроситися зошит здати чи   гроші на щось — ніколи. 

- Зрозуміло, - я перегорнула іншу справу   і прочитала , -  Мала Дарина...

- Страшна пліткарка. Вони з Миколайчук Ларисою   завжди разом. І не пробуйте пересаджувати — все одно сидітимуть разом. Ми з Тамарою ходимо парою. Дві подружки - не розлий  вода. Збирають плітки по школі, іноді вигадують. Коли треба  щось  дізнатися — це до них.  Завжди в курсі останніх новин моди. Підлабузниці ще ті. Вміють розпитати, вивідати, а потім проти вас же все й обернуть. Нічого не розказуйте цим двом. Нічого! Менше знають – ви спатимете, Сонечка, краще. 

- Гаразд, не буду. А  про Стародубцеву я і так знаю, -  це була неприємна діваха, що так і сипала  лайливими словами. Її грубий  голос  гармоніював із бридкою зовнішністю. Вже на другий  день мого вчителювання  ми з Галею посварилися, коли я їй поставила трійку, а вона мене  послала  полоти помідори. 

- Не сезон, Галя! – натякнула я, що у вересні помідори не полють, а збирають. 

Галя стояла й перетравлювала інформаацію. Її  мозок готувався вивергатися. Що вона думала, для мене лишилося таємницею, але я поспішила відійти подалі від гріха й нових посилань  до вельми цікавих місць.

  Жанна Григорівна взяла  наступну справу, але я  відчувала, що  втомилася від бетонної плити негативу, тому  попросила  тайм аут, подякувала за допомогу  й віднесла  всі  папки  до приймальної в сейф.  Папки — це  стоси  жовтого паперу, запиленого часом, а я мала працювати із  живими  людьми. Однозначно, що потрібен був час, щоб вивчити всіх їх, непростих учнів 10-Б класу. А ще  мій тато завжди вчив  мене слухати інших, але  особисте враження  складати самостійно, виходячи з того, що бачать мої очі  та відчуває серце.