read-books.club » Детективи » Людина. що підводиться, Абір Мукерджі 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"

146
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Людина. що підводиться" автора Абір Мукерджі. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 92
Перейти на сторінку:
та половину інших американських міст. Та, на відміну від них, народилася вона не від прагнення нового, як міста в Новому Світі. Причина появи набагато примітивніша. Це місце існує для торгівлі.

Калькутта: ми назвали її містом палаців. Наша зірка на Сході. Ми збудували це місто, спорудили будинки і пам’ятники там, де раніше не було нічого, крім джунглів і вкритих очеретом халуп. Ми заплатили кров’ю і тепер оголосили Калькутту британським містом. Та, провівши тут п’ять хвилин, одразу розумієш, що це геть не так. Утім, це не означає, що місто індійське.

Правда в тому, що Калькутта унікальна.

Три

ід номером вісімнадцять на вулиці Лал-базар стояв масивний особняк, побудований ще в славетні дні Ост-Індської компанії, за часів коли давній добрий англієць, озброєний розумом і гострим оком, яке всюди побачить вигоду, міг приїхати до Бенгалії без копійчини в кишені і, правильно розігравши карти, стати багатим, немов той принц. Звісно, якщо він не дуже переймався тим, як саме це відбувається. Кажуть, що саме такий чоловік і збудував дім: приїхав сюди ні з чим, заробив купу грошей, а тоді всі втратив. Продав комусь будинок, а той продав його ще комусь, а вже той продав його уряду, і тепер це штаб-квартира Імперської поліції (Бенгальський підрозділ).

Побудований він був у стилі, який ми любимо називати колоніальним неокласицизмом: самі колони, карнизи та вікна з жалюзі. І пофарбований у червоно-коричневий колір. Якби Радж[10] мав колір, то це точно був би червоно-коричневий. Більшість урядових будинків, від поліцейських дільниць до пошти, пофарбовані саме в такий колір. Є у мене така підозра, що десь у Манчестері чи Бірмінгемі мешкає собі товстенький промисловець, який наживається від контрактів на виробництво цілого моря червоно-коричневої фарби для всіх будівель Раджа.

Ми з Не Здавайся пройшли повз двох вартових, які віддали нам честь, увійшли у фойє і піднялися сходами, стіни над якими були завішані меморіальними дошками, фотографіями й іншими свідченнями кількох сотень років нав’язування колоніальних законів.

Офіс лорда Таггарта розташувався на третьому поверсі, потрапити до нього можна було через невеличку приймальню. Там сидів його особистий секретар, низенький чоловік на ім’я Деніелз, чиєю єдиною метою в житті було слугувати хазяїну, і ставився він до цього завдання з відданістю очманілого кокер-спанієля. Я постукав і увійшов, Не Здавайся тримався кроків на два позаду. З-поза столу підвівся Деніелз. Виглядав він так, як завжди виглядають секретарі вельми поважних персон: блідий, люб’язний, на кілька дюймів нижчий за свого боса.

— Прошу сюди, капітане Віндгем,— сказав він і провів мене до подвійних дверей.— Комісар на вас чекає.

Я увійшов. Не Здавайся зупинився на порозі.

— Ходімо, сержанте,— гукнув я його.— Не будемо примушувати комісара чекати.

Він глибоко вдихнув і пройшов за мною до кімнати, розміром як ангар для маленького цепеліна[11]. Крізь скляні двері лилося світло і відбивалося від люстр, що звисали з високої стелі. Вражаючий кабінет, як для поліцейського. Утім, гадаю, головний охоронець закону і порядку на такому важливому, але проблематичному аванпості імперії, на такий заслуговує. У дальньому кінці кімнати за столом як човен завбільшки під портретом Ґеорґа V[12] на повний зріст сидів комісар. Навпроти нього розташувався Дігбі. Я приєднався до трійці, щосили намагаючись приховати своє здивування, Не Здавайся — на півкроку за мною.

— Сідай, Семе,— сказав комісар, не піднімаючись.

Я так і зробив, зайнявши стілець поруч із Дігбі.

Стільців було лише два, тож Не Здавайся розхвилювався ще сильніше. Він гарячково озирнувся навколо. Такий погляд був у тих, хто перебігав під вогнем по нічийній землі.

Дігбі почервонів.

— Чи ви розумієте, сержанте, де перебуваєте? У дільниці Гоувраха? Тут не місце таким, як...

— Стривай,— підняв руку Таггарт.— Сержант мусить залишитися. Вважаю, хоча б один індієць має бути присутнім.— Він повернувся до дверей і гукнув: — Деніелзе! Принесіть стілець для сержанта.

Секретар підвівся із виглядом наляканого кролика. Тоді мовчки кивнув і вийшов із кімнати, незабаром повернувся зі стільцем, який поставив поруч з моїм, і знову вийшов, навіть не звернувши уваги на сержантові слова подяки. Не Здавайся сів і почав зосереджено розглядати двері. Дігбі, здавалося, от-от ударить грець[13].

Я повернувся до лорда Таггарта. Високий чоловік за п’ятдесят, із доброзичливим обличчям священика і чарами диявола.

— Отже, Семе,— підвівся він і заходив по кімнаті,— справа Мак-Олі. Мені вже телефонував лейтенант-губернатор. Він хоче знати, що ми вже зробили.

— Швидко поширюються новини,— покосився я на Дігбі, який напружено дивився в одну точку.— Тіло знайшли лише кілька годин тому.

Дігбі знизав плечима.

— Варто тобі дещо дізнатися про Калькутту, Семе,— продовжив комісар.— Ми не єдині представники закону і порядку.— Він понизив голос і сказав: — Лейтенант-губернатор має власні джерела, назвемо їх так.

— Тобто таємну поліцію?

Комісар поморщився. Він повернувся на своє місце, узяв лаковану автоматичну ручку і розгублено постукав по столу.

— Назвемо їх альтернативними каналами.

Я не стримав усмішки. Таємна поліція буває в інших націй. Ми, британці, маємо альтернативні канали.

— Як там їх не називай, він дуже занепокоєний,— продовжив Таггарт.— Коли поширяться новини, що високопоставленого британського чиновника,— одного з його найближчих радників, не менше,— убито, ми опинимося на пороховій бочці. Для революціонерів настане знаменний день. Хто знає, яким буде їхній наступний крок... Дігбі уже ввів мене в курс справи, але я хочу почути твою оцінку.

Небагато ж я міг розповісти.

— Розслідування лише на початковій стадії, сер,— сказав я.— Але я поділяю думку помічника інспектора Дігбі. Схоже, це політична справа.

Комісар потер рукою підборіддя.

— Свідки?

— Іще не знайшли, але маємо кілька зачіпок.

— Як ви пропонуєте продовжувати?

— Як завжди,— сказав я.— Почнемо з відбитків пальців на місці злочину, опитаємо свідків, тоді людей, які знали вбитого. Хочу отримати більше інформації про Мак-Олі: коли його востаннє бачили, що робив у Чорному місті минулого вечора вбраний, як в оперу. Також хочу поговорити з його босом, лейтенант-губернатором.

Дігбі хмикнув.

— Це буде важко, Семе,— зітхнув комісар.— Лейтенант-губернатор і його люди готуються пливти до Дарджилінга за два тижні. Можемо спробувати знайти тобі час у його розкладі. Лиши це мені. Враховуючи делікатність ситуації, він може погодитися приділити тобі хвилин п’ятнадцять. Поки що працюй над іншими напрямками.

— У такому разі почнемо із секретаря Мак-Олі, якщо у нього він був.

— І не сумнівайтеся,— сказав Дігбі.— Якась

1 ... 7 8 9 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина. що підводиться, Абір Мукерджі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Людина. що підводиться, Абір Мукерджі» жанру - Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"