Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"

ГЕРМАН

   Гер стояв біля віддаленого столика і сьорбав по трохи свій коктейль. Все йшло за планом. Що вечірка, що малесенький подаруночок для Ліма. Насправді він брехав коли говорив що йому важко буде все це організувати. Та просто набивав собі ціну, щоб до кінця навчання навіть не думати за цю бридку теорію. На ділі ж дістати Туман було простіше всього, бо той, хто його вигадав, був хорошим другом Германа вже протягом багатьох років.

   Йому залишилося лише організувати вільну кімнату у гуртожитку, що теж не проблема, бо у власній кімнаті він не жив і надавав перевагу квартирі в місті, куди переносився власним портальним перснем – подарунком тата на двадцятиріччя. І останнє, треба було заманити в кімнату дівчат. Для цього в нього є Ден і Роб – його дружки з факультету. Тупуваті трохи, але для такої справи те що треба. 

    Лім вже чекав у кімнаті, разом з балонами Туману. Ден і Роб напоготові заманювати подружок, а йому залишилось тільки все це проконтролювати та нарешті відпочити на власній вечірці за яку йому довелося викласти всі свої кишенькові гроші.

 Для контролю Гер мав спеціальну кліпсу ментального зв'язку з трьома налаштованими каналами. Перший на Дена – він з них двох був розумніший. Другий на Ліма – щоб той знав про наближення дівчат. І третій на Ноеля – цей про всяк випадок, щоб у разі чого з'ясувати технічні деталі щодо Туману. Все продумано й організовано. Все так, як йому подобається. Залишилося дочекатись дівчат. А вони точно прийдуть. Ці не пропустять такої вечірки.

ЕЛЬВІРА

– Казала ж що ти не пожалкуєш, – прошепотіла на вухо Міла, дивлячись на мою реакцію коли ми піднялися на дах. 

    Це був справжнісінький шок. Невже такою може бути звичайна студентська вечірка? Над дахом майорів купол тиші – це неабияка робота артефакторів. Він не пропускав вітру, а також блокував гучні звуки. Територія розподілена на тематичні зони, кожна зі своєю музикою, та з індивідуальним оформленням. 

  А ще просто велетенська купа ілюзій, настільки правдивих, що я мимоволі задивилася на велетенського дракона, якого тут точно бути не може, але ж яка правдива ілюзія. Під самим куполом літали казкові феї  та посипали всіх золотистим пилком, що так і не долітав до низу. 

   Я просто блукала між тими зонами й з великими очима роздивлялася різноманітні задуми для кожної з них. Цікаво було переходити із тихої, якоїсь поетичної, атмосфери, де подавали вишукані келихи з шампанським, до галасної зони шалених танців зі світломузикою та ілюзією дівчат у відвертому, яскравому одязі, що задавали темп танцям на невеликій сцені. 

  А далі йшла зона стихійників і там взагалі творились небезпечні речі. Маги не стримуючись демонстрували свої вміння у стихійній магії, завдаючи ударів по рухомим манекенам з ілюзією, скоріш за все, їх вчителів. Втекла звідти якомога швидше, щоб не потрапити під їхні удари.

    Та найбільшим моїм потрясінням була центральна частина даху. Там стояла велетенських розмірів кругова барна стійка з незліченною кількістю різноманітних напоїв. Коли хтось брав келих чогось, то на тому місці з'явився інший напій. Якщо хтось ставив пустий келих, він відразу зникав. І всю цю магію творили чотири гноми, що сиділи по центру на високих стільцях.

   Чому це стало найбільшим потрясінням? Так все тому, що гноми це настільки гордий народ, що вони не допомагали нам навіть коли була велика війна з монстрами нижніх світів. Вони ніколи не будуть прислуговувати звичайним магам. Вони мають свою не малу силу, яка дозволяє їм захищати себе від посягань і ставити на місце усіх, хто має намір їм нашкодити. А тут, просто на студентській вечірці, сидить четвірка і робить напої. Як це взагалі можливо?  

  Не знаю скільки я так стояла, спостерігаючи за ними й намагаючись щось зрозуміти та зі ступору мене вивів веселий і вже трохи хмільний голос Віккі.

– Еля! Нарешті ми тебе знайшли! Ходімо з нами! Там Ден і Роб запрошують нас в якусь ВІП зону. Ходімо глянемо, – говорила вона і вже почала тягнути за собою.

– Ідіть самі. Я вже додому, – намагалася відірватись від них я, бо Міла захопила мене з іншого боку. 

– Ти не знаєш що пропускаєш, – щебетала дівчина мені на вухо, а по переду нас йшли два, судячи з росту та кремезності, старшокурсника.

– А ти знаєш? Міла, це вже занадто. Там, скоріш за все, тільки вас чекають для зовсім інших розваг. Мене це не стосується, – намагалася пояснити дівчині я.

– Хто? Ден і Роб? Та ми вже давно з ними… ееем, тобто там точно немає таких планів. Хлопці обіцяли цікаве видовище. Ходімо глянемо. Підеш відразу, як тільки того захочеш. Там тримати ж ніхто насильно не буде. Ходімо! Не пручайся, – примовляла Міла, пхаючи мене в бік. Віккі ж просто вперто тягнула мене за руку. Доведеться піти, бо вони не відчепляться.

ГЕРМАН

– Лім. Тут такі справи, до тебе замість двох, три дівчини йде. Якщо то справді дівчина, – промовив Гер у кліпсу до Ліма.

– Хто? Що за третя? – схвильовано перепитав Лім.

– Та тінь якась сіра. Вони потягли її з собою. Доведеться тобі й на неї час виділити, – весело хмикнув Гер.

– Ой матінко! Тільки не це!!! То певно Ельвіра з ними! Як таке могло трапитись?!!! Гер, тобі треба їх зупинити. Елі не можна сюди!!! – кричав Лім так, що в Германа аж вухо заклало.