Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

На календарі середина осені і на вулиці вже стає доволі прохолодно. Я вирішую оновити гардероб на зиму, тому після роботи викликаю таксі до офісу і їду до ТРЦ. Запропонувала Елі поїхати зі мною, але вона вже має плани на сьогоднішній вечір.

На паркувальному майданчику біля центру стояло чимало машин. Таке враження, що все місто зібралося у цьому місці.

Придбавши дещо з одягу, я прямую до виходу, але раптом в одній із вітрин крамниці випадково бачу ще одну приголомшливу річ. Я зупиняюся і з цікавістю розглядаю зимову сукню-пуловер кольору бордо, з паском на талії та рукавами-ліхтариками, як раптом десь поряд лунає знайомий дитячий голос.

– Тату, а ми купимо морозиво?

Я обертаюсь і розпливаюся в посмішці. Данечка, разом зі своїм татом. Вони стоять за три метри від мене і спілкуються, зовсім не помічаючи мене. Ось так зустріч. Я вирішую підійти до них і привітатися.

– Добридень!

Влад і Даня обертаються на мій голос і привітно посміхаються мені.

– Здрастуйте Лана, радий бачити Вас. Як ваші справи? – ввічливо цікавиться він.

– У мене все чудово. Привіт Данечка, – я переводжу погляд на дитину, – як ти?

– Добре, а ми з татом йдемо в кінотеатр, дивитимемося мультфільм про сніговика та оленя, – натхненно починає розповідати Даня.

– Як цікаво.

– Так, ми купимо попкорн і дивитимемося мультик, а потім купимо кульку, а потім підемо в кафе, а потім…

– Даня, Даня не поспішай, – Влад посміхається, а потім звертається до мене, – Лана складете нам компанію?

«Так так, так!!!» – мене розпирає від емоцій, але зовні я цього не показую.

– Із задоволенням, – погоджуюсь я, і ми вирушаємо за квитками.

Не дуже спостерігаю за сюжетом мультфільму, оскільки мої думки повністю зайняті Владом, і я періодично нишком поглядаю на нього. Здається він про принцесу, яка заморожує все довкола. Судячи з обличчя Дані, йому подобається, він дивиться із захопленням, відкривши рота і боячись щось пропустити. Мої ж думки зайняті його татком.

Коли закінчується мультфільм і вмикають світло, ми прямуємо до виходу.

– Як враження синку? – цікавиться Влад.

– Мені дуже сподобалося! – Даня не приховує захвату.

– Лано, а Ви що скажете?

Я повертаю голову і зустрічаюся поглядом з карими очима. Ох, ну, що в нього за погляд.

– Так, і справді дуже цікаво. Давно я не дивилася мультфільми.

Влад пильно дивиться на мене, але при цьому мовчить, ніби чогось чекає.

– Щось не так? – я починаю нервувати.

– Все гаразд. Гм... Лана, може, перейдемо на «ти».

– Я не проти.

– А тепер підемо в кафе?

– Так, так, так, так, – радісно стрибає Данька. – Купимо морозиво, і тістечко, і сік, – надихається маленький ласун.

– А не забагато буде? – Влад сміється, а я млію від його сміху.

– Якраз, – діловим тоном відповідає Даня.

Ми сидимо у кафе, п’ємо смачну каву та розмовляємо. Данечка уплітає за обидві щічки тістечко і запиває його соком.

– Лано, чи можу я взяти твій номер? – несподівано запитує Влад, взявши до рук свій телефон і приготувавшись записувати.

– Так, звичайно, – я диктую свій номер телефону, і він скидає мені вхідний виклик.

– А це - мій.

Через деякий час Влад поглядає на годинник на руці.

– Потрібно їхати додому, Дані вже час спати.

– Я не втомився, – Данька починає капризувати, хоча сам уже позіхає.

– Ну так, звичайно, не втомився, – посміхається Влад.

Він оплачує рахунок, і ми прямуємо на вихід.

– Чи можу я відвезти тебе додому? Надворі вже досить пізно.

– Так, добре, – мені приємна його увага і турбота.

Ми під'їжджаємо до будинку, де знаходиться моя квартира. Влад глушить двигун і поглядає у дзеркало на сина. Даня заснув у дорозі і зараз тихо сопе у дитячому кріслі.

Ми мовчки сидимо в машині, ніхто з нас не наважується першим заговорити.

– Мені вже час. Дякую за чудовий вечір, – я першою порушую тишу.

– Добраніч.

Вийшовши з машини, я прямую у бік свого під'їзду, і тут раптом мене хтось кличе.

– Лана!

Я обертаюся на звук і бачу перед собою Дениса. Він підходить до мене, похитуючись у різні боки. Судячи з його ходи та погляду, він дуже п’яний.

«А ти що тут забув».

– Привіт! Не очікувала? А я скучив, – посміхається мій колишній.

– Я начебто все тобі сказала в останньому повідомленні. Що з написаного ти не зрозумів? Я більше не хочу бачити тебе у своєму житті. Ніколи! Іди до своїх повій.