Читати книгу - "Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей"

– Дівчата грають у те, що їм подобається. Пішли, сонечко! – ми стаємо одна навпроти одної, і я першою копаю м'яч до Наді. Їй доволі легко вдається його відбити й між нами розпочинається справжня запекла боротьба. 

– Що тут відбувається? – здивовано питає Давид, слідкуючи за нашою грою.

– Ми граємо у справжній футбол! – кричить Надя. – Хочеш з нами? 

– Хочу! – усміхається чоловік. – І хто ж з вас візьме мене у свою команду? 

– Я! – кричить дівчинка.

Давид приєднується до Наді, і тепер вони удвох грають проти мене. Доводиться піддатись, щоб дівчинка радісно стрибала і кричала: “Гол”. Давид також не пасе задніх і забиває мені кілька м'ячів. 

Я помічаю, що у цього чоловіка дуже гарна усмішка. Він весь такий серйозний, але коли усміхається, ніби добрішим стає. А ще він значно кращий за Артура, який любить усе контролювати та не дає спуску власній доньці. Сумніваюсь, що Корсаков зміг би так просто приєднатися до нашої гри.

– Ну, все! – кажу, потираючи руки. – Зараз я відіграюсь! 

Б'ю ногою по м'ячу, але летить він не до Наді чи Давида, а трохи лівіше. Просто під ноги Артуру. Той його зупиняє і витріщається на мене так, ніби я зробила щось дуже погане. 

– Що тут відбувається? – гиркає чоловік, і Надя миттєво закривається. Від усмішки й сліду не залишається. – Що це за ігри такі?

– Артуре, ми просто… – на наш захист вирішує стати Давид, але слухати його Корсаков не збирається. 

– Катерино, хіба футбол – це гра для дівчинки? – таке враження, що Артур хоче вбити мене одним тільки поглядом. 

– А що поганого у цій грі? – питаю прямо. 

– Хочеш, щоб я пояснив тобі детально? – гиркає. – Перед тим, як прийти сюди, ти мала ознайомитися з усіма правилами цього будинку, а найголовніше – з розпорядком Наді. Щось мені підказує, що ти поняття не маєш, у чому суть твоєї роботи. 

– Тату, досить! Мені подобається футбол! – втручається Надя. – А ти можеш зіграти  з нами!

Після останніх слів дівчинки Артур змінюється на обличчі. Розумію, що зараз буде вибух, тому хочу забрати Надю у дім. Тільки не встигаю, тому що “тато року” знову відкриває свого рота. 

– А з тобою у мене ще буде серйозна розмова! Ти провалила іспит. Чому? – гиркає.

Бачу, що очі Наді наповнюються сльозами й зараз їй дуже боляче. Якби могла, вцідила б цьому ідіоту поміж очей. Шкода, що після такого мені не те що подвоять борг – Корсаков ще й за ґрати мене відправить. 

– Пробач, – схлипує Надя. – Пробач, що я така погана донька! 

Бідна дівчинка біжить до будинку, а я за нею. 

– Надю! Повернись! – кричить Артур, але вона його не слухає. 

Наздоганяю маленьку вже біля її кімнати. Вона заходить всередину і сідає на ліжко. По гарному личку течуть сльози, і, дивлячись на них, я не можу зрозуміти, чому батько такий жорстокий до своєї доньки. 

– Не плач, сонечко! Ти обов'язково складеш той іспит. Я в тобі впевнена, – пригортаю її до себе і гладжу шовковисте волосся. 

– І що? Тато все одно не буде мною пишатися, – схлипує. – Що б я не робила – все йому не так. 

– Мабуть, він просто хоче, щоб ти виросла розумною та самодостатньою. В теперішньому світі це важливо, – виправдовувати Артура – це останнє, чого мені хочеться, але робити його ще гіршим, ніж він є – також неправильно. 

– А я хочу, щоб він мене любив і увагу приділяв, – випалює ображено. – Хіба це не важливо?

– Важливо. Надзвичайно важливо, – погоджуюсь. – Я впевнена, що він зміниться з часом. Треба просто почекати трохи.

– Думаєш? – питає з надією крихітка. 

– Я впевнена у цьому, – сама витираю їй сльози та обнадійливо усміхаюсь. – Тому не плач. Я піду на кухню і принесу тобі чогось смачненького. Хочеш? 

– Мені не можна солодкого, – зітхає дівчинка. – Тато забороняє. 

– А ми йому не скажемо, – клацаю її по носику і підморгую. – Скоро повернусь. Тільки не плач більше!

– Не буду!

Здається, Надя заспокоїлася. Це добре, тому що від її сліз у мене самої серце болить. Виходжу у коридор і зачиняю двері. І ось тут на мене чекає сюрприз. Корсаков стоїть за ними та похмуро на мене витріщається. 

Він точно чув нашу розмову! Я дуже сподіваюся, що він зробить висновки й більше не буде ображати доньку. Сподіваюся, але не сильно вірю у дива. Тому готуюсь до гіршого.