Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

Він відокремився від колони.

— То я піду?

— Іди, — Моріс зрушив з місця, звільняючи прохід.

Огюстін вислизнув з ротонди, не видавши ані звуку. Як йому це вдається? За своє вміння пересуватися плавно і безшумно він отримав прізвисько Тінь.

Моріс пішов за ним, щоб провести до двоколки.

Вздовж алеї тяглися ліхтарі, але їхнє світло було не таке яскраве, як світло масляних ламп у ротонді. Темрява давала Огюстіну якусь свободу. Він навіть дозволив собі підняти голову і поглянути на Моріса.

— Що будеш робити? Скажеш всьоме "так" чи передумав? — чорне пасмо на мить показалося з-під капюшона і знову сховалося в його тіні.

— Ні в якому разі. Завтра Вів'єн стане моєю дружиною.

— О, чую в твоєму голосі непохитну впевненість. Звідки таке завзяття? Тільки не кажи про велике кохання, — плечі Огюстіна затряслися від сміху. — Я знаю, що ти не віриш у цю нісенітницю.

Так, в кохання Моріс не вірив.

— Я пообіцяв і дотримаю слово. Така відповідь тебе влаштовує?

— Головне, щоб вона влаштовувала тебе, — Огюстін граціозно застрибнув у двоколку. — Що ж, мабуть, я востаннє бачу холостого Моріса. Прощавай.

Віз ковзнув у темряву так само граціозно і безшумно, як уміє пересуватися його господар, а вірніше... господиня. Моріс знав страшну таємницю Огюстіна. Це жінка. Тільки він і гадки не мав, що змушує її носити чоловічий одяг і прикидатися чоловіком ось уже двадцять років. Кажуть, таємниці роблять жінок привабливими. У це Моріс теж не вірив.

Втім, і у нього самого була страшна таємниця...

Провівши гостя, він повернувся у кабінет, де на нього чекав секретар зі списком справ, які необхідно закінчити сьогодні. Тільки коли всі розпорядження були віддані, Морісу на очі потрапив конверт, що лежав на краю столу. Він згадав, що так і не поцікавився від кого лист і що в ньому. Особливого інтересу Моріс і зараз не відчував, але все ж відкрив послання.