Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

Розділ 4. Завтра вона стане моєю дружиною

От як так?! Історія, яку розповідав Гастон дійшла до кульмінації, попереду все найбільш таємниче та суперечливе, але Яні доведеться почекати. Екіпаж зробив вимушену зупинку біля однієї з придорожніх таверн, і Гастон перервав розповідь.

Кучер зайнявся кіньми, а у пасажирів з'явилася можливість розім'яти ноги і перекусити. Гастон запропонував вечерю за свій рахунок і був такий мило-наполегливий, що Яна погодилася.

— Це мій обов'язок перед Жюлем — організувати для вас комфортну поїздку до крамниці, яку ви погодилися прийняти в спадщину, — аргументував він.

Яна здогадувалася, що повірений — досить заможна людина, і для нього заплатити за вечерю — абсолютна дрібниця. Чинити спротив його турботі нерозумно.

Повненька рожевощока господиня таверни зустріла гостей привітно і посадила за найкращий столик. Їм подали рагу з качки з овочами, яке виявилося смачним і ситним. А гарячий морс з лісових ягід, взагалі, сміливо можна було віднести до напоїв богів.

Яні сподобалося, що господиня таверни — жінка. Вивчаючи книги, вона звернула увагу, що світ, в якому опинилася, хоч і з патріархальним нальотом, але все ж небезнадійний. Місцеві реалії цілком допускають, щоб жінка мала свій бізнес. І ця доглянута процвітаюча таверна, керована представницею прекрасної статі, доводила на практиці те, про що Яна прочитала.

Ще одне цінне спостереження вона зробила, коли Гастон розплачувався за вечерю. Набір страв на двох обійшовся повіреному в чотири луарда. Отже, двох луардів досить, щоб насититися одному. У портмоне Яни — двадцятка. Нехитрі математичні розрахунки показували, що сума еквівалентна десяти вечерям. Не густо.

Та це нічого. Яна не засмучувалася. Вона мала надію, що за кілька днів вона знайде спосіб повернутися додому до звичного життя.

Після вечері екіпаж знову рушив у путь. В густих сутінках дорогу висвітлювали лише два ліхтаря, прикріплені до корпусу, та незнайомі далекі зірки. Цей фон дуже підходив до історії, яку продовжив Гастон. Яна знову подумки опинилася в старій крамниці, повній таємничих речей.

— Я зупинився на тому, що Жюль закінчив роботу над артефактом за сім днів, — нагадав повірений, — але коли Шерезі-Шико приїхав забрати замовлення, Жюль із жалем повідомив йому, що у нього нічого не вийшло. "Я бився над артефактом днями і ночами, але зрозумів, що не в силах змагатися з дамарійцями. Мені ніколи не зробити те, що ви просите", — сказав він графу.

Несподіваний поворот.

— Дядечко збрехав? Насправді у нього вийшло?

— Хтось вважає, що він сказав чисту правду. А хтось вважає, що, навпаки, у нього вийшов найсильніший унікальний артефакт. З такими надзвичайними властивостями, що Жюлю стало шкода віддавати його графу і він залишив артефакт собі.

— А ви, монсіре Гастоне, в яку версію вірите більше: в першу чи другу?

— Я більше вірю в третю версію. Дехто подейкував, що Жюль не став віддавати графу артефакт, тому що його про це попросила сама Меріан. Вона прийшла до нього в одну з ночей, коли він працював над артефактом, і розповіла, як сильно кохає дамарійського юнака і яка щаслива з ним. А якщо батько знайде її і поверне додому, це зруйнує їй життя.

Яні теж ця, третя, версія сподобалася більше за інші. Мабуть, дядечко в душі був ще той романтик.

— Граф поїхав від Жюля дуже незадоволений. А коли поповзли чутки, що артефактор його обдурив, залишивши артефакт собі, Шерезі й зовсім розлютився. Подейкують, що саме він винен у тому, що справи у Жюля пішли геть погано. Ваш дядечко втратив дар, а в крамниці стало відбуватися щось настільки недобре, що Жюль вирішив залишити свою справу і перебратися в інше місто. Більше він у свою крамницю ніколи не повертався.

— Думаєте, Шерезі застосував до Жюля темну магію?

— Я схильний думати, що граф тут ні до чого. Прокляття, які стали сипатися на голову вашого дядечка, скоріше пов'язані з тим, що він потривожив святиню дамарійців.

Так, це було більше схоже на правду. Хоча помсти графа Яна теж не виключала б.

— А як думаєте, монсіре Гастоне, залишаючи Тре-Скавель, дядечко взяв артефакт з собою чи обсидіан досі знаходиться в крамниці?

— Для мене це така ж загадка, як і для вас, муазіль Вів'єн. Але наскільки я знаю, коли Жюль осів в іншому місті, напасті припинилися.

Якщо так, велика ймовірність, що артефакт з обсидіану й досі зберігається в крамниці. Веселенький спадок Яні дістався. Тепер зрозуміло, чому Селестина навідріз відмовилася їхати разом із племінницею в Тре-Скавель. Але самій Яні навіть вигідно, що про крамницю ходять такі недобрі чутки. Якщо у майже-чоловіка після прочитання її листа виникне бажання з'ясувати з нею стосунки, то ця моторошна місцина сильно зменшить його запал приїхати до Яни для особистої зустрічі.

У ротонді автоматично включилося світло. Лампи тут були заправлені чутливим маслом — спалахували, коли на вулиці сутеніло. Моріс спеціально вибрав такі — любив нові технології та прогрес. Зате Огюстіну яскраве світло явно було не до душі. Він сильніше закутався в плащ і опустив голову, щоб величезний капюшон приховав обличчя.

— Я піду?

Морісу не хотілося відразу відпускати його — він збирався з'ясувати деталі.

— Почекай. Розкажи подробиці. Чому для ритуалу вибрали саме Вів'єн? Хіба в цьому була необхідність?

— Була. У дворічному віці вона загубилася в лісі. Її не могли знайти два тижні. А потім знайшли цілою і неушкодженою. Як дитина могла вижити одна? Вважається, що дівчинка спала в дуплі, пила воду зі струмка і їла ягоди. Ти в це віриш? — Огюстін розсміявся. — Загубилася і знайшлася? Нісенітниця! Знаючі люди здогадалися, звичайно, що її викрали дамарійці.

Моріс чув розповіді, що дамарійці викрадають дітей, але вважав, що в них більше вигадки, ніж правди.

— Тепер ти розумієш, що після всього, що з нею сталося, її необхідно було відмітити, — сміх Огюстіна змінився нервовим шепотом. — Ритуал проводили таємно. Тому про події тих днів мало хто знає.