Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

Розділ 5. Готова до всього

Скільки разів Яні доводилося в своїх історіях описувати далекі поїздки в транспортних засобах на кінній тязі. Вона здогадувалася, що це значно менш зручно, ніж подорож на автомобілі або в купе поїзда. І, тим не менше, враження виявилися ще більш сильними, ніж малювала уява.

Вони з Гастоном тряслися в екіпажі більше доби. До кінця шляху нещадно затекли спина, шия, руки і ноги. І це незважаючи на регулярні зупинки, під час яких кучер годував коней, а пасажири мали можливість розім'яти ноги.

Гастон, який звик до тутешніх транспортних засобів, примудрявся дрімати. Яні ж не спалося. Вона сиділа з закритими очима, відкинувшись на спинку, занурена в свої думки. Їй згадувалася інша поїздка. Чомусь сплив у пам'яті саме той епізод, який вона старанно намагалася забути...

...Вона їхала з Данею в Харків знайомитися з його батьками. Ця поїздка мала величезне значення. Вона означала, що у них все серйозно, що стосунки вийшли на новий офіційний рівень. Даня вже не раз казав, що хотів би пов'язати своє життя з Яною. Але то були слова. А тепер його слова прямо на очах втілювалися в життя. Яна здогадувалася, що її представлять не просто подругою або приятелькою, а нареченою. Хвилювання зашкалювало.

Тоді Яні здавалося, що вона щаслива. Подруги так і говорили: "Щаслива ти, Янко, такий хлопець на тебе запав". Ще б пак! Данило вважався чудовою партією. Син дипломата. Привабливий, багатий, перспективний.

Була весна, десь середина квітня. Навколо все свіже і молоде. Дерева в зелених хмарах перших листочків. Птахи літають з шаленим щебетом. Здавалося — ось воно народжується щось важливе, головне, таке, що на все життя. І голова йде обертом від хмільних думок.

Він вів машину і розповідав їй про традиції своєї родини. Що любить батько, що любить матір. Про що з ними говорити, а яких тем краще уникати. Яна слухала уважно. Їй хотілося сподобатися його батькам.

— Ти, головне, їм про свої писульки не розповідай, — він на секунду відірвався від дороги і подивився на Яну з неприємною посмішкою. — Я сказав їм, що ти економіст.

У роті стало гірко від образи. Чому писульки? Взагалі-то, Яна пише повноцінні романи, фентезійні історії з казковими світами. Даня, щоправда, не прочитав жодного. Вона пропонувала. Чекала з завмиранням серця його реакції. Плекала надію, що йому сподобається. Боялася, що не сподобається. Але він не читав — йому було ніколи. І Яна вирішила, що так навіть краще. Навіщо їй зайві хвилювання?

— Чого скисла? Ти ж закінчила економічний. А те, що за фахом не працювала, не важливо.

Далі Даня пустився в пояснення, що його батько — шанований чоловік, входить в коло серйозних людей. Його невістка повинна відповідати його статусу. Базгранина ж солідності не додає, а навпаки, псує імідж. І його не хвилювало, що письменництво годує Яну, а книги — її життя.

— Годувати тебе буду я, а коли з'явиться дитина, тобі буде не до писульок.

Він наводив як приклад свою матір, яка присвятила себе батькові і завжди "відповідала" його статусу. Він озвучував все нові й нові аргументи, а Яна спостерігала, як квітень перестає бути квітнем. Дорога стала здаватися нудною і сірою. І захотілося попросити зупинити негайно — прямо тут, щоб вийти. Як вона не помічала цього раніше? Данилові не потрібна Яна, йому потрібна зручна дружина, яку він зібрався з Яни зробити. Перекроїти її під себе, щоб "відповідала" потребам...

Після тієї поїздки вони розлучилися. Даня переніс розрив легко. З'ясувалося, у нього був запасний варіант. Ще одна дівчина, з якою він зустрічався паралельно. Ось вона-то і стала йому вірною зручною дружиною. Що ж, як то кажуть, молодятам згода та любов. А Яна рада була, що вчасно самоусунулася. Не хотілося їй таких стосунків, в яких є шанс втратити себе. Взагалі, не потрібен їй чоловік. Їй для щастя вистачить улюбленої роботи. А не вистачить — кота заведе.

Цікаво, що цього разу спогади не спричинили абсолютно ніяких болючих відчуттів. Де Даня, а де Яна? Ха! У новій реальності старі проблеми здавалися дурницями. Щоправда, розслаблятися ще зарано. Тут у неї є серйозніша проблема — майже-чоловік.

Сонце вже впало за обрій, коли екіпаж, нарешті добрався до Тре-Скавеля. Містечко зачарувало Яну з першого погляду. Відчувалося, що воно розташоване в передгір'ї. Жодної горизонтальної вулички — вони або круто піднімалися вгору, або опускалися вниз. Але абсолютно всі дороги були брукованими. Уздовж вулиць тяглися двоярусні ліхтарі, які щедро заливали світлом химерні будинки городян. Це дивно, але кожен будинок мав свою складну архітектуру! На відміну від столиці, будівлі не тіснилися впритул одна до одної. Їх розділяли сади, через що містечко в прямому сенсі потопало у зелені.

Центральна вулиця виявилася недовгою. Після різкого підйому крутий спуск — і екіпаж опинився на просторому майдані — єдиній горизонтальній поверхні в Тре-Скавелі. Над площею велично височіла міська ратуша з мальовничою вежею. Вона була, мабуть, занадто грандіозною і пафосною для такого маленького містечка. Чимось нагадувала Лондонський Біг-Бен. Навіть великий годинник був.

Екіпаж зупинився біля одного з будинків, які обрамляли площу по периметру. І це дуже здивувало Яну. Вони, що, дісталися кінцевої зупинки? Їй здавалося, що покинута артефакторна крамниця повинна була б тулитися десь на околиці Тре-Скавеля, а не на центральній площі.

— Ось ми і прибули, — розвіяв її сумніви Гастон.

Він виніс з екіпажу дорожній баул Яни і поставив на тротуар.

Вона озирнулася. Перехожих на площі майже не було — мабуть, містечко рано лягає спати.

Споруда, навпроти якої зупинився екіпаж, сильно відрізнялася від інших будівель. Ті рясніли веселими вивісками, у високих вікнах-вітринах, незважаючи на пізній час, горіло світло. Тротуари, викладені кольоровою плиткою, вели до різьблених дверей. Газони, клумби, акуратно підстрижені кущі — ідилія... але це поки погляд не впирався в кам'яну похмуру будівлю артефакторської крамниці. Її вузькі вікна зяяли зловісною темрявою. Підступи поросли бур'яном. Кущі, якими давно ніхто не займався, перетворилися на розлогі зарості-монстри. Вони обступили будівлю з усіх боків, тяглися до до неї сухими гілками. Картинка як з фільму жахів.