Читати книгу - "Магія призначення, Мiла Морес"

Вихідні пішли на обмірковування ситуації. Я не поспішаю ділитися з мамою думками, все ношу у своїй голові. У понеділок має прийти до старшого Нотрила зі своїм рішенням. Тільки я так і не вигадала, чого я хочу. Моя мета – бути ближче до головного кабінету, але в той же час я хочу менше стикатися з крижаною брилою, яка ненавидить блондинок.

- Ені, можна? – у двері моєї спальні постукав Девор. - Твоя мама сказала, я можу піднятися до тебе.

- Привіт, Дев, проходь, ти сьогодні рано.

- Мені вранці теж у вежу треба, тож я тебе підкину, - мій хлопець усміхається по-голлівудськи.

Я все ще не вилізла з-під ковдри, натягую на себе край, ніби я без одягу. Насправді сплю у закритій піжамі, і зараз вона ще на мені. Знову в кімнаті зависла незручність. Навіщо тільки його мама впустила? Знає ж, що я до сніданку волію не вбиратися, якщо гостей не планується.

- Ти прекрасна навіть рано вранці.

Девор сів на край ліжка, лякаюче близько від мене. Знову намагатиметься мене цілувати, вже не знаю, як уникнути цієї повинності. Погладжує мене по волоссю, по щоці.

- Ені… - а ось і те часте дихання, проковтування невидимої грудки. Саме так поводяться чоловіки поряд зі мною.

Девор сьогодні вирішив мене здивувати. Його рука без сорому ковзнула під мою ковдру, так спритно і швидко, що я не встигла помітити, де з'явилася лазівка. Він уже гладить мої груди поверх піжами, обличчя схиляється наді мною, шукаючи губи.

- Деворе, що ти робиш? – говорю ледве чутно, більше спантеличившись через його руки на своєму тілі.

- Хочу тебе поцілувати, - його губи застигли за кілька сантиметрів від мене, я тисну голову в подушку.

- Не треба, я ще зуби не чистила. Вибач.

- Це неважливо, Ені… Ти така ніжна…

О Боже, він намагається залізти мені під сорочку! Може достатньо того, що облапав мої форми? Так безсоромно обмацав круглі груди. І я навіть по руках не била.

- Деворе, годі, не треба, мені ж на роботу сьогодні. І тільки ранок понеділка, навіщо ти хвилюєш мене?

- Значить, мої дотики тебе таки хвилюють? – бачу на його обличчі задоволену посмішку.

- Не вранці цим займатися ...

- Давай увечері продовжимо, - це вже багатозначна усмішка з інтимним підтекстом, - о котрій сьогодні тебе забрати?

Руку з моїх грудей все ще не прибрав, м'яко стискає, хоч під сорочку більше не лізе. Не можу сказати, що це неприємні відчуття, навіть навпаки, низ живота зводить. Але я не даю йому волю скоріше через те, що сама боюся втратити контроль.

- Я тобі напишу, поки не знаю, коли звільнюся.

- Добре, люба, збирайся, - поцілував мене в щоку, як і раніше, по-батьківському, і підвівся.

- Зачекай мене внизу, будь ласка.

Девор з жалем зітхнув, але вийшов. Не думав же, що я при ньому одягатимусь і робитиму рутинні ранкові справи? Мені потрібно лише хвилин десять, щоб зібратися. Вбрання вибрала з вечора, макіяж я не ношу, хіба що легкий блиск для губ і світло-рожеві рум'яна, але це можна зробити на ходу.

Внизу мама розмовляє з Девором, чую їхні голоси, крокуючи сходами. Дивно, але вони ведуть цілком зв'язний діалог, обговорюючи не лише абстрактні теми на кшталт сьогоднішньої погоди.

- Я готова. Ходімо?

- Звісно, Ені.

Девор доставив мене до головного холу на вісімдесят другому поверсі. Тут, як завжди, тихо. Жваво буває лише у випадках непередбачених ситуацій, якщо якийсь монстр вийшов на поверхню у громадському місці. Такого давно не траплялося, та й буває вкрай рідко. У звичайні дні ми приховуємо незначні магічні справи. Охоронці тому так і називаються: ми зберігаємо секрети магії.

Біля кабінету батька незвичайне стовпотворіння. Декілька жінок різної зовнішності стоять з папками в руках, деякі присіли на стільці для гостей. Неважко здогадатися: тут підбирають собі помічниць керівники. Цікаво, кожен окремо чи всі разом?

- Добрий день, - звертаюся до дівчини, що стоїть збоку, - ви всі до Калеана Нотрила?

- Так, он там номерки, візьміть і собі, - дівчина вказала на столик.

- Дякую, але я не на співбесіду. З таким мерзенним типом працюватиметься важко, не заздрю тій, яка займе місце його помічниці. Я з іншого питання зайшла, але прийду наступного разу, - я використовую заборонені прийоми, жіночі хитрощі, стежу за реакцією, вдаючи, що вже збиралася йти.

- А ви знаєте його? - До мене підійшли ще дві дівчини, на що я і розраховувала.

- Так, мала честь познайомитися, поспілкуватися з його колегами з попередньої роботи. Говорять, тиран страшний. За три роки змінив вісімнадцять помічниць, уявляєте?

Розповідаю дівчатам байки, вигадані на ходу, слухають з відкритими ротами. До нас підходять інші, прислухаються до моїх слів. Я бігаю очима по обличчях, намагаючись зрозуміти, чи немає серед претенденток моїх знайомих. Але, здається, ні, тож мою гру ніхто не розкриє.

- А ще він увесь час спалює документи, уявляєте? Якщо секретар щось робить не так, він відразу пальцями підпалює листи. Чула, одній дівчині так спалив волосся до коріння. Так моторошно виглядало, бідолаха плакала… Мені так її шкода.