Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

ГЛАВА 3

Того дня дідько мене підбив вирушити в Проклятий гай. У вечір напередодні ми з дівчатами влаштовували посиденьки. Зібралися біля вогнища біля річки і віднадили особливо настирливих хлопців, щоб побалакати досхочу. Ульпія якраз нещодавно з’їздила з батьком на ярмарок у невелике містечко за два дні шляху від нашого поселення. І з того часу тішила наші вуха всіма подробицями цієї пригоди.

Для багатьох з нас, які жодного разу не залишали межі рідного Доргена, це насправді було надзвичайною подією. І все-таки Ульпія перегинала палицю. Такі нісенітниці плела, що я сумнівалася в правдивості багатьох її слів. А решта вірила! Дівчата слухали мало не з роззявленими ротами.

Я ж злилася. Якось так повелося з дитинства, що ми з Ульпією у всьому змагалися. У кого більше шанувальників. Хто краще пироги пече або вишиває. У кого вбрання на святі було краще і таке інше. А тут Ульпія отримала безумовну перевагу, миттю затьмаривши всі мої скромні здобутки. Навіть те, що нещодавно син старости купив для мене прикрасу у мандрівного торговця – намисто з нібито справжнім коштовним камінням. В останньому я, звісно, сумнівалася, але дівчаткам доводила, що так і є. І ось навіть це померкло на тлі поїздки Ульпії на ярмарок.

Лишалося тільки сидіти і зубами рипіти від прикрості, доки вона розливалася солов’єм. І як на ярмарку через її прекрасні очі одразу п’ятеро хлопців мало не на смерть билися. І як вона справжнього лева бачила, якого у клітці на ярмарок привозили. І мандрівний театр дивилася. Там ще акробати були, які щось неймовірне виробляли. Загалом, багато чого розповідала Ульпія, задоволено трусячи білою густою косою, оповитою синьою стрічкою – теж, між іншим, купленою на ярмарку.

Зараз же вона завзято розповідала, які історії чула від тамтешнього казкаря. І одна, між іншим, про наш Проклятий гай. Тут уже всі дівчата навіть дихати перестали. Цікаво ж! Про нашу глушину, виявляється, по всій Арданії слава йде!

Намагаючись передати у всіх подробицях слова казкаря, Ульпія урочисто промовляла:

– Багато по всій Арданії є загадкових місць. Тих, де Сутінковий світ з нашим перетинається. І нечисті створіння саме звідти до нас потрапляють, а потім по всій землі розповзаються. Причому найрізноманітніші. І нешкідливі. І навіть ті, що людям допомагають, на зразок домовиків. І шкідливі та небезпечні. Останніх набагато більше. Тому звичайним смертним треба триматися якнайдалі від тих місць. Але ж не дарма кажуть, що сміливість навіть нечисті поважають! Так один хлопець завдяки своїй сміливості здобув справжнє багатство. Сам він змалку залишився сиротою. Пішов у найми і там важко працював за їжу та одяг. Грошей у нього зроду не водилося. Але хлопець не озлобився. Завжди допомагав тим, кому міг. Навіть якось з жебраком останнім шматком хліба поділився. І той на подяку розповів йому одну таємницю. Мовляв, якщо не побоїшся і підеш у Проклятий гай на озеро і все зробиш правильно, то швидко розбагатієш.

– А як це? – одразу залунало з усіх боків.

Мені теж було цікаво дізнатися. Але до загального гомону голосів я свій не приєднала. І так Ульпія скоро лусне від задоволення!

– В озері живуть духи, які затягують необережних прийшлих на глибину. Але можуть також обдарувати своєю милістю, якщо скажеш вірні слова. І ці слова жебрак і відкрив тому хлопцеві. Треба їх тричі промовити і біля берега озера покласти звичайний камінь. А потім лягти спати поряд. Духи той камінчик заберуть, а повернуть дорогоцінний. Або злиток золота.

– Невже це правда?! – Веріка навіть у долоні заплескала.

– Саме так, – поважним кивком підтвердила Ульпія. – І той хлопець так і вчинив. Боязко йому, звісно, ​​було засинати у тому проклятому місці. Але ж це було вдень. Нечисті в такий час не дуже активні. І ще старий наказував, щоб до вечора хлопець будь-що-будь забрався з озера. А то духи занапастять в помсту за те, що довелося йому служити.

– І що хлопець? Занапастили його? – злякалася Рена.

– Та не перебивайте! – замахала руками Ульпія. – Зараз усе докладно розповім. Отже, зробив він усе, як належить. А коли прокинувся, знайшов поруч з берегом замість звичайного камінця величезний смарагд. Зніс його до міста до майстра золотих справ. Той його, звичайно, надурив з грошима. Але все одно заплатив стільки, скільки хлопцю і за все життя не заробити. Той збадьорився і став постійно на озеро навідуватися. І щоразу приносив звідти то діамант, то рубін, то злиток золота, то ще щось. Став на ноги хлопець. Будинок собі купив. Одружився. Тільки з того часу, як розбагатів, характер у нього змінився. Злий став і скупий. Все трусився над своїм багатством. Адже недаремно кажуть – нечисті гроші щастя не приносять. Ось і покарав його Світлий бог. Якось прийшов хлопець на озеро і зробив усе за звичаєм. Та тільки цього разу сон його зморив такий, що прокинувся тільки у сутінках.

– Ой, матінко! – вигукнула жаліслива Рена. – І що ж з ним було далі?

– Та зрозуміло, що, – понизила голос Ульпія. – Духи над ним бідолашним всю ніч потішалися, а потім на глибину затягли...

Запанувала тиша. Ми всі дивилися в багаття, що весело розплескувало навколо іскри, і відчували страх перед невідомим. Гадаю, не тільки я зараз уявляла, як все те саме відбувається зі мною.

– Ні, ну а якщо не надто нахабніти і хоча б один камінчик попросити у духів, то ж нічого страшного? – першою подала голос Веріка.

– Може, й нічого, – знизала плечима Ульпія. – Тільки навряд чи в тебе сміливості вистачить піти на озеро.