Читати книгу - "Шлюбна ніч, Каміла Дані"

Повільно підіймаюся і виходжу на вулицю. Тіло пливе по повітрі, і я не відчуваю землі під ногами. Жадібно ковтаю прохолодне, весняне повітря з нотками квітів. Час! Мені потрібен час, щоб отямитися і створити план дій. Тікати — не варіант. Зловлять — буде гірше!

Шукаю у сумочці ключі від автомобіля, але хапаю телефон і пишу Ані на пошту:

“Ти мені дуже потрібна!”

Насилу, після п'яти хвилин написання, я все-таки надсилаю лист. Руки не припиняють тремтіти, голова гуде. Цього не може бути, просто не може бути! Як можна продати людину, якій присягався у коханні?! Це якийсь фантастичний фільм! Не може ж такого бути в реальному житті!

Повільно плентаюся тротуарною доріжкою, не помічаючи нічого на своєму шляху. Дивлюся донизу і рахую квадратики. Дуже хочеться плакати та проклинати! Дуже хочеться побути трохи слабкою і беззахисною жінкою. На жаль, я не маю права на таку розкіш. Я свій шлях вибрала і повинна крокувати з високо піднятою головою. Повинна захищати своє і себе, інакше мене зітруть в попіл. І хто знає, що буде з моїм сином, якщо залишу все на самоплив. Просити я не вмію, отже, потрібно боротися! Показати, що мене просто так не зламати, і дати кожному те, що він заслужив!

Присідаю на лавку і спостерігаю за заходом. Гарно! Сонце немов маленький м'ячик повільно котиться у ворота. Стає все меншим і червоніє дорогою додому, залишаючи сліди у вигляді такого ж кольору навколо себе. Люблю весну. Пташки весело співають, сповіщаючи всіх, що скоро буде ще тепліше. Дерева вже всі в цвіту. Зараз середина березня, але в цьому році дуже тепло.

Намагаюся підігнати погані думки і просто спостерігаю за красою, за діточками, які граються зі своїми батьками. У пісочниці маленька дівчинка складає пасочку, щось бубонячи собі під ніс. Дивлюся на людей і заспокоюю себе тим, що бувають ситуації ще гірші. Я теж колись пройшла своє пекло і тоді була дуже слабкою, без копійки в кишені та розбитою. А зараз наростила броню. Мене важко зламати або переграти. Я вивчила вчинки чоловіків і можу прочитати їх, як розгорнуту книгу. Зараз я успішна жінка і гарна матір! Настав час ще одному випробуванню, і я повинна його виграти будь-якого ціною. Головне — це мій син, і він повинен бути щасливим! Все інше не важливо!

Трохи отямившись, я все-таки збираю всі сили та підводжуся з лавки. Змушую себе одягнути маску буденного дня, наче нічого й не сталося. Я їду додому, увімкнувши на повну гучність музику в салоні автомобіля, для того, щоб не чути своїх думок. Співаю разом з GHALI — Ricchi Dentro* . І уявляю, наскільки щаслива всередині. Щаслива, адже у мене є кровинка, яка додає сил жити.

Заїжджаю у наш двір і помічаю той самий Mercedes, що і біля ресторану. Паркую машину і виходжу, голосно грюкнувши дверима. Наближаюся до автомобіля і стукаю у заднє вікно. Воно повільно опускається, і показується Бичара власною персоною. Заштовхавши свою гордість в одне місце, починаю розмову першою.

— Я тільки сьогодні дізналася всю правду. Мені потрібно трохи часу, щоб розповісти все синові! — на чоловіка не дивлюся. Не можу, якою б я не була зараз успішною і сильною, мені все ж таки дуже боляче і прикро. Хоча я це і нікому не покажу. Ніколи!

— Про що ти дізналася, Ягідко? — свердлить недовірливим поглядом. Відчиняє двері та виходить на вулицю. Стає навпроти мене з широко розставленими ногами й руками, схрещеними на грудях.

— Я думала, що в ту ніч був мій чоловік. Я нічого не знала про ваш договір! — горло починає стискати від нестачі кисню. Кожне слово я штовхаю з неймовірною силою та образою.

— Так?! Ха-ха! — тільки після цих слів я підіймаю очі. Дивлюся в блакитне море з огидою. Адже це з його провини я пройшла і пережила біль, відчай і страждання, з його провини рвала на собі волосся і думала: за що і чому? А він зараз стоїть переді мною і просто рже?!

— Ти думаєш, це смішно?! Для тебе грати з чужими життями — рівно покеру? Адже це твоя провина! Все через те, що ти захотів позбавити мене невинності! Це через тебе я така, яка є! І я тобі обіцяю, що змушу тебе заплатити за все! — беззупинно вимовляю. Тичу вказівним пальцем в сталеві груди, дивлячись при цьому всьому в очі. — Але і повинна сказати тобі “дякую”. За сина! — розвертаюся і йду до під'їзду.

Біля дверей обертаюся і ще раз обпалюю гнівним поглядом чоловіка. Він так і стоїть, навіть не поворухнувся. Тоді швидко пірнаю у двері під'їзду, з усієї сили пресуючи в собі сльози. Швидко забігаю в ліфт і натискаю на цифру “12”

Дивлюся на своє зображення у дзеркалі, і мені стає огидно. Відчуваю сама до себе гидоту, злість та огиду. Ніби мене облили лайном. Я повернулася на сім років назад і відчуваю кожен дотик чоловіка. Вся шкіра палає вогнем. Хочеться в душ. Змити з себе весь бруд і спогади про ту ніч!

Тремтячими руками шукаю ключі від квартири. Озноб пробиває все тіло з новою силою, і я, притулившись спиною до стіни, прикриваю очі. Не хочу, щоб Тимур бачив мене у такому стані. Кілька хвилин стою і дихаю. Глибоко ковтаю кисень у легені і швидко видихаю. Міркую, як краще піднести новину шестирічній дитині. Мені потрібно вигадати легенду. Я не можу сказати дитині, що була продана як остання повія. Можливо, потім, коли-небудь, але не зараз!

— Матусю! — Тимур з розгону застрибує на мене, тільки-но я з'являюся у коридорі. Притискаю маленьке тільце тісно до себе і заряджаюсь силою. Вона зараз необхідна мені, як ніколи.

— Пробач, я запізнилася! — син знизує плечима. Він у мене дуже розумний, як на свій вік.